Розділ «ЕПІЛОГ»

Дорога Берто! Минуло вже стільки часу після зникнення Габра. А ти знову, як колись, у Відновлювальному Центрі, і я знову пишу тобі.

Жаклін уже знає, що таке сонце. Коли питаєш: «Де сонечко?» — вона показує пальчиком вгору. І ще вона навчилася говорити дідусеві «Привіт!  кожного разу, коли дідусь повертається з роботи. Тільки не вимовляєм всіх звуків.

Знаєш, вона все більше стає схожа на Габра. Якби не вона, Габр поступово став би мертвим болем і все. А так він живий — у Жаклін його очі і його губи. А пам’ятаєш, як я бо ялася, що вона народиться сліпою? Тепер вона, тільки прокинувшись, розплющує очі і каже: «Я плацюю». Я її питаю: як же ти працюєш? Що ти робиш? А вона відповідає: Мамоцко, я здифлюся».

Берто, дорога моя подружко, яка я рада за тебе, за твою сім’ю. Передай палкий привіт Майклу і маленькому Річарду. Жаклін смикає мене за руку і не дає писати. Буду кінчати. Повертайся швидше! Підемо з тобою до гори і розведемо там багаття!

Твоя Наталі