Розділ VII

Усе своє життя Ґлиніш вер Лейфар всіляко уникала зустрічі з чорними чаклунами. І це здавалося б нормальним, якби не одна обставина — протягом останніх чотирнадцяти років, починаючи ще зі шкільних часів, вона сама служила Ан Нувінові. А проте, донедавна Ґлиніш не мала жодних контактів із колеґами-чорними, живцем бачила лише впокорених, що їх відьми тримали на Тір Мінегані для тренувань та вивчення властивостей Темної Енерґії, і такий стан речей її цілком влаштовував. Вона ніколи не відчувала потреби в спілкуванні з іншими слугами Китрайла, завжди була гордою одиначкою, тому їй геть не сподобався наказ приєднатись до темного кола чаклунів, щоб спільними зусиллями захопити Ейрін вер Ґледіс.

Ґлиніш не вірила, що від їхньої співпраці буде якесь пуття. Ці бовдури вже засвідчили свою неспроможність на Іхелдиройдському тракті, коли влаштували ту бездарну пастку і лише посприяли дочасному пробудженню Первісної Іскри. А якби цю справу від самого початку доручили їй, усе було б гаразд. Вона б не стала квапитись і гарячкувати, а просто дочекалася б, коли дівчину привезуть на Тір Мінеган, і за першої ж зручної нагоди затягла б її до Тиндаяру. Без знань і навичок, запозичених у Ґвенет вер Меган, Ейрін не змогла б нічого вдіяти.

А тепер ситуація гранично ускладнилася. Ейрін вер Ґледіс прибула на острів могутньою відьмою, що цілком контролювала свою величезну силу і в разі потреби могла захистити себе. Утім, якби йшлося про звичайне вбивство, ніяка сила не врятувала б її. Ґлиніш тішилася цілковитою довірою з боку відьом, мала вільний доступ до дівчини, вже провела з Ейрін чотири заняття, асистуючи Івін вер Шінед, а ще одне — самостійно, з теорії передбачень, і, схоже, справила на неї гарне враження. Отож було б зовсім неважко заскочити її зненацька й завдати єдиного, але влучного та смертельного удару.

Інша річ — захопити живою. Як свідчив досвід багатьох століть, відьми вкрай неохоче втрачають свідомість, куди легше їх просто вбити. Іскра визнає лише природний сон, а будь-який непритомний стан, викликаний хоч чарами, хоч фізичними травмами, вважає проявом хвороби й намагається чимшвидше повернути свою відьму до тями. Певна річ, і секундної безпорадності вистачить для того, щоб перенести Ейрін у Тиндаяр, де на неї вже чигатимуть демони та чудовиська. Хтозна, скількох із них вона вб’є, мабуть, багатьох, та зрештою геть знесилиться і знепритомніє від цілковитого виснаження, з яким навіть Первісна Іскра не зможе нічого вдіяти. А тоді вцілілі демони схоплять дівчину й затягнуть углиб Ан Нувіну, до Темного Володаря…

У теорії цей план видавався простим і безвідмовним, але на практиці був майже нездійсненним. Проблема полягала саме в тій одній-єдиній секунді, потрібній для того, щоб закинути Ейрін у Тиндаяр. Ґлиніш мала завдати не лише влучного, а й точно вивіреного удару, бо якщо він виявиться засильним, дівчина помре, і її Первісна відлетить на пошуки нового носія. Якщо ж заслабким — то не буде ніякої секунди, і вже наступної миті Ґлиніш сама опиниться в Ан Нувіні. Крім того, на успіх вона могла розраховувати, лише залишившись із Ейрін віч-на-віч, щоб їй ніхто не завадив у найвідповідальніший момент. Відтепер така нагода мала траплятися щотижня, під час занять з передбачень; та, на жаль, вони проходили у відьомському палаці, який, разом із прилеглою територією, був надійно відгороджений від Тиндаяру за допомогою блокувальних артефактів, дерайтирів. Звичайно ж, Ейрін не сиділа постійно в Тах Ерахойді, у вільний час вона гуляла по всьому Абервену, іноді забиралась аж до передмість, але переважно трималася на людях, завжди була насторожі, і, як правило, її в таких прогулянках супроводжували подруги-відьми або ж кузина-чаклунка…

— Тут і справді все глухо, — пролунав із темряви Тиндаяру голос Фейлана аб Мередида. Опальний професор з Кованхара не захотів брати на віру слова Ґлиніш про надійність відьомського блокування Тах Ерахойду і врешті-решт, через два тижні після їхньої першої зустрічі, наважився прийти під Тір Мінеган, щоб навіч пересвідчитись у цьому. — Ні шпаринки, ні найменшої слабинки відьми не залишили.

— Про це я вам і твердила, — сказала Ґлиніш. — Доведеться зачекати, поки дівчина почне мені довіряти, ми з нею потоваришуємо, і я зможу запросити її до себе в гості. А інакше нічого не вийде.

— На той час блокування може поширитись і на ваше житло, — зауважив Фейлан. — Самі ж говорили, що відьми поставили за мету захистити весь Абервен. А ви, напевно, мешкаєте десь у середмісті, неподалік від палацу.

У його останніх словах чулася ледь прихована допитливість. Ні він, ні решта чорних, з якими Ґлиніш мусила працювати, не мали жодного уявлення, хто вона така, не бачили її в обличчя й жодного разу не зустрічалися з нею поза Тиндаяром. Вони знали її під вигаданим ім’ям Падерай вер Їллеґ, тож у разі, як їх схоплять, могли назвати лише його. Це, звісно, не вбезпечувало Ґлиніш від викриття, бо вже сам факт, що вона досить часто спілкується з Ейрін, звужував коло підозрюваних лише до десятка чаклунок, але так у неї буде час для останньої спроби виконати свою місію.

— До мого району черга дійде ще нескоро, — стримано відповіла Ґлиніш. — Крім того, останніми днями аж п’ятеро абрадських королів звернулися до відьом з проханням установити захист у їхніх палацах, а особливо — в скарбницях. Досі вони й не чухалися, хто шкодував грошей, хто просто вважав це зайвим, покладаючись лише на сиґналізацію, та після того, як ви спробували викрасти відьмачих кузин і показали всьому світові, що Братство має серйозні політичні амбіції… — Зо хвилю вона помовчала, вагаючись, а потім заговорила знову: — Це не моя справа, професоре, і не подумайте, що я вас повчаю. Але ви повинні знати, що ваше втручання в боротьбу за катерлахський престол призводить до прямо протилежного ефекту. Буквально вчора я випадково почула уривок розмови між двома найстаршими, Лорною вер Шерен і Енид вер Ґвенліан. Вони обговорювали справи в Катерласі і, власне, нічого особливого не сказали. Проте мене насторожила їхня непохитна впевненість у тому, що Бренан аб Ґрифид невдовзі стане королем. Я добре знаю відьом і знаю, що найстарші вкрай обережні у висловлюваннях, бо дуже не люблять помилятися. І якщо вони на людях поводяться так, ніби відьмак уже король, то мають на це вагомі підстави.

— Дякую за інформацію, колеґо Падерай, — цілком байдуже мовив Фейлан. — Коли випаде нагода, перекажу це молодому Йорвертові аб Торвалу. Мене самого катерлахські справи не обходять, а в Карсаллоґу я лише виконував його прохання. І зробив усе точнісінько так, як він просив. Просто інсценував невдалу спробу викрадення.

— Он як? — мимохіть зацікавилася Ґлиніш. — Він хотів створити враження, ніби Братство заміряється на Катерлах?

— Схоже на те. І мені здається, що Йорверт якраз планував посприяти відьмакові.

— Але навіщо? — здивувалася Ґлиніш, та вже наступної миті й сама второпала. — А, зрозуміло! Невдача лорда Бренана в Катерласі розв’язала б найстаршим руки, і вони б знову повернулися до своєї ідеї всадовити його на кередіґонський трон. А лордові Йорвертові, як майбутньому герцоґові Нарвонському, зовсім не до вподоби перспектива отримати собі за сусіда короля-відьмака, ще й на пару з королевою-відьмачкою. Це логічно… Та повернімося до наших справ. Я й далі наполягаю, що ми не повинні квапитися. Тут треба діяти поступово і розважливо. Тепер я часто спілкуватимуся з Ейрін вер Ґледіс, потроху налагоджуватиму з нею стосунки, здобуватиму її довіру. Не знаю, скільки часу на це піде, але доведеться набратися терпіння. Зайвий поспіх лише все зіпсує.

— Ваша правда, — погодився її співрозмовник. Ґлиніш подобалась його обережність і зваженість; цим він вигідно відрізнявся від решти членів їхнього темного кола, які прагнули чимшвидше виконати завдання Ан Нувіну. Вона вважала, що Фейлан аб Мередид був би набагато кращим темним майстром, ніж імпульсивний і нерозважливий професор аб Мадоґ. — А от Кіннанові не терпиться. Після того, як я розкритикував його план викрасти короля Келлаха, а ви мене підтримали, він на якийсь час угамувався. Але ненадовго — зараз носиться з думкою викрасти принцесу Фіннелу. Розуміє, що це нічого не дасть, просто втомився від чекання і хоче бодай щось зробити.

Ґлиніш рішуче похитала головою, хоч і розуміла, що в непроглядному мороці Тиндаяру цей рух залишиться непоміченим.

— Цього не можна допустити. Викрадення Фіннели вер Ріс ніякої користі не принесе, а тільки зашкодить нашому задуму. Відьми лише почали вірити, що Ан Нувін більше не зазіхає на Первісну, мовляв, руки закороткі. Днями Івін вер Шінед сказала мені, що Братство, виявившись неспроможним нічого вдіяти з леді Ейрін, вирішило відігратися за поразку на Іхелдиройдському тракті, влаштувавши безлад у Катерласі. І вона щиро в цьому переконана — як і багато інших відьом. Тож не варто розвіювати їхніх ілюзій…

Коли вони закінчили розмову і Фейлан аб Мередид вирушив на південних схід від Тір Мінегану, Ґлиніш, уживши всіх можливих застережних заходів, повернулася на поверхню, до свого помешкання в Абервені. Щоразу під час такого переходу всю її істоту поймав глибокий, панічний страх; вона сама жахалася своєї зухвалості, це було просто нечуване нахабство — користуватись Тиндаяром під боком у відьом, у самісінькому серці їхніх володінь. Досить їй припуститися щонайменшої помилки, виказати бодай крихту недбалості, накликати на себе хоча б тінь підозри — і на цьому її земне життя передчасно урветься. Навряд чи це станеться швидко й безболісно, від смертельних чарів або впокорення. Найпевніше, її схоплять живцем і довго катуватимуть, з’ясовуючи все, що їй відомо про плани Ан Нувіну, намагаючись вибити інформацію про інших чорних чаклунів. Ґлиніш боялася смерті, боялася впокорення, боялася тортур; та найбільше її лякало те, що вона загине даремно, не здійснивши свого призначення, не довівши до кінця справу, задля якої офірувала власною душею…

За вікном уже розвиднілося, було пів на восьму ранку, і Ґлиніш подумки вилаяла себе, що так довго затрималася в Тиндаярі. У неї було тверде правило відвідувати підземний світ лише вночі, коли всі мешканці кварталу спали, задіявши на повну потужність захисні чари в своїх оселях — не від злодіїв, які воліли обходити чаклунів (не кажучи вже про відьом) десятою дорогою, а для того, щоб нікому не спало на думку з чистої цікавості підглянути за тим, що коїться всередині будинків. Такі чари огортали й дім Ґлиніш; вони надійно маскували застосування Темної Енерґії, але не вбезпечували від інших халеп, на зразок раннього візиту котроїсь із сусідок, щоб позичити чаю або цукру на сніданок чи просто побажати доброго ранку і трохи почесати язика.