Розділ «Третє наближення»

1

Сказати, що зухвала та кривава втеча засудженого до вищої міри покарання Богдана Баглая спричинила в Слобожанську величезний скандал, — це нічого не сказати. Навіть якщо додати, що скандал вийшов за межі міста й набув загальноукраїнських масштабів, це все одно не передасть справжнього стану речей, бо те, що почалося після втечі Баглая, важко описати будь-якими словами. Тому Максим Глод навіть не намагався це зробити, а просто фіксував для себе основні моменти й потай втішався, що рішення свого він не змінив. Його рапорт про звільнення підписали, навіть тесть — колишній тесть? — не апелював до його здорового глузду й не докучав своїми батьківськими порадами. Після того, як Глод здав посвідчення, табельну зброю, підписав обхідний лист та інші необхідні документи, у них із Шостаком відбулася остання серйозна розмова про подальші перспективи непоганого, зрештою, опера. Батько його офіційної дружини навіть розмов про з’єднання молодої родини більше не починав. Про поведінку доньки стосовно працівника міліції в нього взагалі склалася своя думка, про що він чітко повідомив Глода. Суть їхньої розмови зводилася до можливості Шостака влаштувати Макса на непогане місце в одну з приватних структур, де цінують оперський досвід і готові достойно оплачувати роботу. Глод із ввічливості обіцяв подумати, хоча в нього самого жодних реальних перспектив поки що не вимальовувалося. Розійшлися на цьому, а через два тижні ударив грім.

Тобто утік з-під варти Баглай, залишивши після себе п'ять трупів і трьох тяжко поранених. Боєць спецпідрозділу «Сокіл» Віктор Нещерет, капітани міліції, оперативні працівники управління у справах боротьби з організованою злочинністю Сергій Сташенко та Ігор Гирич, а також слідчий прокуратури Борис Харламов і один із пойнятих, Юрій Долинін, застрелені пострілами в голову. Вбиті відразу або ж добиті. Співробітник експертно-криміналістичного відділу Анатолій Луган, другий пойнятий Дмитро Юсов та адвокат злочинця Едуард Гужва перебувають у лікарні в тяжкому стані.

Як дізнався Глод, пострілів ніхто не чув. Усі мешканці сусідніх квартир у той час були хто на роботі, хто просто у справах, а одна бабця-пенсіонерка сиділа на лавці біля сусіднього під’їзду і точила ляси з приятельками, обговорюючи, між іншим, убивство в тій самій квартирі, тільки дворічної давнини. Тіла виявив водій на початку четвертої. З досвіду він знав: нічого особливо складного відбуватися не повинно, звичайнісіньке відтворення скоєного злочину. Коли на початку третьої вся компанія зайшла в під'їзд, він спокійно влаштувався на сидінні, слухав музику й курив. Однак минула година і він занепокоївся, бо знав — по обіді в нього ще один виїзд, а це означає — кататися на голодний шлунок. Він зовсім не мав наміру підганяти слідчого чи взагалі втручатися в процес. Раз копаються так довго, отже, так треба. Просто вирішив поцікавитися, чи скоро будуть згортатися. Номера квартири він не знав, та чув щось про третій поверх, піднявся туди, побачив ледь причинені двері, штовхнув їх…

Спочатку в УБОЗі, куди водій подзвонив із машини, всі розгубилися. Потім на місце помчав мало не весь особовий склад на чолі з Черниченком. Протягом наступних тридцяти хвилин від міліцейських машин та «швидких» у тихому дворі не було де повернутися. Звісно, цікавих набігло, мабуть, з усього мікрорайону. Начальник міліції, всі його заступники, прес-офіцер, прокурор міста з почтом — словом, сюди збіглися всі. Глод шкодував потім, що його там не було. Подібні видовища він любив: коли злітається начальство, дає одне одному та всім іншим вказівки, які суперечать одна одній, імітує бурхливу діяльність, словом, демонструє повну, цілковиту безпорадність перед здійсненим фактом злочину.

Операцію «Перехоплення» оголосили не зовсім оперативно — за сорок п’ять хвилин після виявлення трупів у «хрущовці». Та Глод, чудово знаючи систему, пояснював такий стан речей не пасивністю та неповороткістю міліції. Все набагато простіше: звістка настільки неправдоподібна, що спочатку слід було переконатися в її правдивості. Потім отямитися від першого шоку — в міліції теж люди працюють, вони, зрозуміло, не чекали таких результатів звичайнісінького слідчого експерименту. І, нарешті, починати діяти. Ясна річ, виїзди з міста контролювалися ДАІ, та зупиняти кожну машину, що їхала за межі міста, вони почали не відразу — боялися повністю паралізувати рух. А після дзвінка втікача Глодові «перехоплення» взагалі скасували. Бо дзвінок перевірили. Баглай телефонував із Ромен. Отже, йому вдалося в якийсь спосіб випередити міліцію і вислизнути за межі міста.

Машину він не водив. Тож, вирішили колишні колеги Глода, на нього чекав транспорт заздалегідь. І тут усі опинилися в глухому куті: виходить, Баглаєві хтось допомагав іззовні. Інакше не виходило, адже пістолет ТТ якимось незрозумілим чином опинився під ванною. Хоча Баглай ні з ким, окрім адвоката, останнім часом не спілкувався. Гужва лежить із простреленою легенею. Баглай міг ліквідувати свого спільника, але якщо це так, розмірковували в УБОЗі, він мусив позбутися його передовсім. А експерти зробили категоричний висновок: у Гужву стріляли поспіхом, не так старанно, як у слідчого та оперів. Виходить, аби Баглай збирався знищити спільника, він, незважаючи на поспіх, так само старанно вбив би й адвоката. Тоді хто ж йому допомагав, якщо контакти з волею максимально обмежені? Окрім того, він сам зажадав викликати адвоката, того ж таки дня захотів признатися в ще одному вбивстві, і, чорт його візьми, з усього виходило — Баглай справді мав до вбивства Білокрила пряму причетність. Де тут шукати змови?

Відповідь прийшла на початку шостої. Макс був присутній при цьому, бо його допитали абсолютно всі, від начальника УБОЗу Черниченка і до колишнього тестя. Усіх цікавили буквальні подробиці телефонної розмови й ще дві речі: звідки в Баглая домашній телефон учорашнього опера й чому він подзвонив саме йому. Знайти тут елементів змови не вдалося від самого початку. Адже після того, як у березні минулого року капітан міліції Глод затримав злочинця на горищі будинку коханки останнього, більше вони жодного разу не спілкувалися, навіть не перетиналися. Ну, хіба в суді, де Макс виступав як один зі свідків, розповідав про поведінку підсудного в момент затримання. Гужва тоді ще вивів із обставин затримання, а саме — порізаних вен, цілу теорію. Мовляв, довели хлопчину до відчаю, совість його остаточно замучила чи щось подібне. Навряд чи такий пасаж хтось брав до уваги. Зрештою, в Глода вистачало справ і без Баглая. Пояснити вчинок утікача Максим із застосуванням певної логіки міг. Адже саме він, Глод, затримав його тоді на горищі. Враховуючи злопам’ятність «клієнта», можна припустити — до опера, який надягнув на нього наручники, в Баглая міг бути особистий, так би мовити, сентимент. Через те він міг якимось чином, хоча б за допомогою свого доволі слизького адвоката, дізнатися координати Глода ще раніше, просто так, для себе. Можливо, збирався писати йому вірші з в'язниці. Словом, тут усе на рівні припущень. Далі: Баглай безмежно нахабний, тому подзвонити відразу після втечі до того, хто його одного разу спіймав, теж свого роду жест. Демонстрація власної, так би мовити, довершеності. Заодно він, без сумніву, хотів дати знати всім, хто його ловитиме — у Слобожанську його вже немає, шукайте вітра в полі.

Поки Глод удесяте ділився своїми припущеннями з Черниченком та іншим високим начальством, надійшли перші, можна сказати, позитивні результати пошуків. Один з інспекторів ДАІ пригадав, як близько четвертої, навіть на початку п’ятої, повз пост під час перевірки однієї підозрілої іномарки проїхав знайомий таксист на стареньких «Жигулях», навіть махнув йому привітно рукою. Хлопець по кілька разів на день їздив туди-сюди, частенько возив пасажирів за межі міста, навіть зранку вже встиг змотатися на Ромни, тому інспектор пропустив його повз увагу. Тепер таксиста, котрий щойно повернувся на своє звичне місце біля базару, допитали і встановили: до нього в машину справді сів хлопчина в джинсах, светрі, шкірянці та насунутій на очі кепці. Одяг виглядав новим, щойно купленим. При собі пасажир мав лише сумку середніх розмірів, на вигляд — досить легку. Він їхав до Ромен і — увага! — платив доларовою готівкою. На фото таксист однозначно впізнав Баглая. Опери обнишпорили територію базару і в одному зі смітників знайшли пакет, а в ньому — спортивний костюм зі слідами пилу, бруду та крові: Кров, між іншим, однієї групи з кров’ю криміналіста Лугана. Той на короткий час прийшов було до тями і встиг у кількох словах пояснити, як боровся з утікачем.

Богдан Баглай за короткий термін купив собі новий одяг і найняв машину, аби виїхати з міста.

Виходило, він десь тримав гроші. І навряд чи їх дав адвокат Гужва. У нього зовсім протилежна репутація: Едуард Васильович сам дуже любив брати гроші. А давати їх, та ще й особливо небезпечному злочинцеві… У це зовсім не вірилося. Швидше за все, Баглай сам десь заховав енну суму і вичікував зручного моменту, аби скористатися нею. Тоді виходить, що втечу він замислив давно. Чому ж не реалізував її за весь цей час, чого вичікував? Самою лише зухвалістю поведінки і схильністю до авантюр подібне не поясниш.

Після інформації, отриманої від таксиста, про Макса всі якось забули, перемкнувшись одразу на Ромни. Глод не поспішав іти додому, хоча ніхто й ніщо його на колишній роботі не тримало. Окрім бажання взяти участь у пошуках Баглая. Звільнився він порівняно недавно, тому навіть Черниченко ще не звикся з думкою, що капітан Глод — колишній працівник міліції. Власне, Наталка в чомусь цілком мала рацію. Сидячи в кабінеті, котрий буквально пару місяців тому ділив зі Сташенком, Максим нарешті усвідомив істину, яку намагалася висловити дружина, а він ніяк не міг второпати її суть. Можна здати службове посвідчення та зброю, звільнитися з роботи, котра почала давити на плечі, але мента, тим більше — опера із себе не витравиш. Вона не захотіла миритися з подібним станом речей, а Глод розумів — йому самому доведеться миритися з собою.

Через те він тримав у пам'яті слова Баглая про його непричетність до вбивства пенсіонера Пустовіта. Поки що ніхто, крім нього, чомусь не прийняв цю інформацію до уваги. Натомість знайшовся і в Ромнах приватний таксист, котрий впізнав за фотографією пасажира, який щедро доларами заплатив за поїздку в Прилуки. На цьому обласний УБОЗ складав руки: втікач опинився на території сусідньої області, і куди подасться далі, невідомо. Висадили його в районі залізничної станції. За півгодини рушала електричка в бік Чернігова. До того ж існували ще й маршрутки-«газельки» в різних напрямках. Прилуцькі таксисти за попередніми даними не впізнали Баглая. Ніхто з них хлопця в джинсах, светрі, шкірянці та кепці не возив. Уже насунулися вересневі сутінки, слід Баглая, напевно, загубився остаточно. Тому Черниченко перейшов до розгляду питання, хто винен у тому, що сталося, а заодно згадав — рапорт Глода про звільнення він задовольнив, тому прислухатися до його думки не обов’язково.

Логіка в аргументах колишнього начальника проглядалася. Та Баглай і без того таких дров наколов. Немає гарантії, що заява: «Я не вбивав Пустовіта!» — чергова спроба завести розшук не в той степ. На нинішньому етапі його оголосили в розшук, і тепер завдання Слобожанського УБОЗу — в найкоротший термін виявити спільника чи спільників Баглая. Черниченко й далі був переконаний, що без допомоги ззовні організувати втечу Баглаю б не вдалося. Знайдеться помічник — цілком можливо, знайдеться і ниточка до втікача. Поки що цим навантажений увесь оперський склад. Сам Черниченко поїхав до начальства на безкінечну нараду. За чутками, ось-ось із Києва прибудуть представники главку та міністерства.

Виходячи з усього, Глод не менш логічно розсудив: раз усім так ніколи, він просто не пробачить собі, якщо не скористається підказкою Баглая сам. Куди заведе його ця підказка, він ще не знав. Але в тому, що це була саме підказка, Макс теж не мав жодних сумнівів.

Нехай навіть він у чомусь помиляється. Та не сидіти ж після всього, склавши руки…

2

Справу про вбивство пенсіонера Юрія Юрійовича Пустовіта спочатку вів опер із районного відділу, сорокарічний капітан Дмитрук. Його Глод не знав раніше, та лиш побачив, відразу все зрозумів. Одвічний оперюга-пахар, «топче землю» скоро два десятки років, а витоптав лише хвору печінку, кімнату в гуртожитку, куди не дуже хоче повертатися з роботи, бо дружина і мінімум двійко дітей постійно чогось вимагають. Своєю професією опер давно вже не пишається, але й піти кудись на інше місце просто вже не може. На пенсію його спишуть майором, подарують грамоту та недорогий годинник. І головне — капітан Дмитрук, судячи з усього, має на особистому балансі кілька неодмінних «глухарів», до розкриття яких уже давно ставиться байдуже. Від того, що йому вставлять пістона чи не випишуть премії, справа швидше не розкрутиться. На таких, як Дмитрук, тримаються районні відділи карного розшуку: адже він стоїчно бере чергову справу і починає працювати на автопілоті, без особливої надії на успіх. Тому здається, що частина вбивств та зґвалтувань розкриваються ніби самі собою. Через те таких, як Дмитрук, не особливо деруть за «глухарі». Раз справа стоїть на місці, це означає, що справді не можна поки що її жодним чином посунути.

— Я вже й забув, — байдуже промовив опер, припалюючи нову «примину» від щойно викуреної. — Звичайна собі мокруха, нічого особливого. Повалялася в мене, потім ваші забрали справу до себе. Нібито вбивця признався. Баба з возу, що можу тобі сказати…