Розділ «Третє наближення»

— Звідки в пенсіонера шість штук?

— Правильно, молодець. Звідки ж у пенсіонера Пустовіта шість тисяч доларів США? Дуже просто: продав хату в Харкові, купив у Слобожанську рівноцінну. Необхідний мінімум беушних меблів, так виглядає, купив десь тут за прийнятною ціною. Однокімнатна в центральному районі Харкова коштує трошки дорожче, ніж така сама далеко від центру нашого з тобою міста. Різниця, я так собі прикинув, пішла на переїзд та облаштування. Словом, жив дідок собі тихо, переоформив пенсію, отримував свої копійки тут, на пошті, жив тихо і скромно. Потім приходить хтось із парабелумом, не лінується присобачити до нього глушника, стріляє дідові в груди, робить контрольний постріл у голову, так само не лінується збутафорити й укласти вбитому ножа в руку. Ось тільки щодо руки помиляється, та це мало що змінює. Комусь не шкода було витратити на самотнього діда два патрони з парабелума, про це подумай.

— Ти думав?

— Думав. Тільки, колего, ти ж сам розумієш наші проблеми. Вбивство в мене не одне на шиї, зачіпок ніяких, ворогів за сім місяців пенсіонер нажити навряд чи встиг, тим більше характер, як устигли помітити сусіди, попри недавнє знайомство, в діда не паскудний. Жив собі тихо, спокійно. Золото, кажеш? Може, й так. Не міг душогуб до нього випадково прийти. Вони, ти ж знаєш, спочатку розвідують усе на належному рівні. Ось що вірогідніше: йшов собі наркоша, бабки потрібні — аж в очах темно. Вирішив на дурника в першуліпшу квартиру вламатися. Буває?

— Буває, — Глод знав: подібне останнім часом таки справді буває.

— А знову не в’яжеться! Згоден, наркоша міг мати ствола на кишені, але ж без глушника, однозначно. Відпадає цей варіант, згоден?

— Відпадає, — логіка тут справді залізна, не попреш.

— Лишається звичний для нас глухий варіант, — розвів руками Дмитрук. — Судимим Юрій Юрійович Пустовіт не був. Зате, — він підніс пальця, — влітку позаминулого року судили його єдиного сина. Співучасть у збройному пограбуванні та потрійному вбивстві. Десь під Харковом, у Валках якихось, здається, родину комерсанта перестріляли. Подробиць я не знаю, справа повільно рухалася, я лише було почав довідки наводити, запити різні робити. Не треба, думаю, розповідати, через яку жопу в нас усе робиться, маю на увазі звичний рівень звичайного задовбаного райвідділу. Словом, дізнався я: аби синові адвокатів найняти, Пустовіт продав нормальну трикімнатну квартиру в центрі Харкова, перебрався з дружиною в однокімнатну. Сина, здається, таки засудили, стара його померла через якийсь час, потім він чомусь перебрався в Слобожанськ. Нещасний самотній старий. А ти говориш — золото. Навішали тобі про золото. А, не моя це справа, — опер махнув рукою. — Все одно на початку квітня цей ваш чорт признався, йому повірили, я й сам повірив, від такого відморозка всього можна чекати. Забрали «глухаря» в мене — ну й добре. Без того справ по сюди, — ребро долоні торкнулося горла. — Власне, ось і вся історія. Не знаю, наскільки я тобі допоміг.

— Ще по краплі?

— Ні, — Дмитрук мотнув головою, — мені ще працювати. Тут відписуватися по одному епізодові треба, думки швидше заворушаться.

Вони вийшли з прокуреного приміщення на свіже вечірнє вересневе повітря. Дмитрук на мить заплющив очі, труснув головою, глибоко вдихнув, шумно видихнув, простягнув Глодові розчепірену долоню:

— Тримай. Коли що — заходь. Тільки не здумай на мене знову це чіпляти.

— Це навряд, — заспокоїв його Максим, хоча Дмитрук не виглядав аж надто занепокоєним. Швидше сказав просто так, аби якось закінчити зовсім не важливу для нього самого розмову.

А тим часом Глод довідався для себе багато цікавого. Зокрема, причетність до цього дивного вбивства Богдана Баглая справді мала досить сумнівний вигляд. Прямуючи вулицею в бік центру — товктися зараз у транспорті не хотілося, — Глод складав подумки два та два. З усього почутого випливало таке.

Харків'янин Юрій Пустовіт продав трикімнатну квартиру в центрі, аби оплатити адвоката синові, котрий якимось чином встряв у серйозний кримінал. Але гроші не допомогли, сина засудили. Дружина померла. Тут поки що загадок немає. Дивним є інше: чому пенсіонер, на якого під осінь життя звалилися відразу всі можливі негаразди, перебирається не куди-небудь, а саме в Слобожанськ, де й знаходить скоро свою смерть. Причому вбивця готувався старанно, навіть зробив кілька елементарних заходів для заплутування слідів. З правою рукою він, звичайно, лохонувся, та на його місці Глод сам учинив би так само. Хто ж може знати про малознайому людину, що вона — лівша?

Ще одне: постріл у голову ні про що не свідчить. Убивця навряд чи професіонал, а в голову сьогодні всі стріляють, бо про необхідність контрольного пострілу книжки і телебачення старанно повідомляють. Це відомо навіть тим, хто принципово не дивиться й не читає детективів і взагалі уникає кримінальної тематики.

Нарешті, останнє запитання: що йому, Максимові Глоду, віднедавна колишньому оперові, з усім оцим робити? Аби він хоч лишався працівником «шістки», можна було б спробувати переконати Черниченка дати хід справі Пустовіта, розкрутити її повторно, довести йому — своїм дзвінком відразу після втечі Баглай справді переслідував певну мету. З усього виходить, він напевно не причетний до вбивства пенсіонера, і йому для чогось потрібно, щоб його вороги-менти переконалися в цьому. Звісно, він навряд чи дасть їм ключ-підказку, де його шукати. Ось воно. Ось чому марно починати подібні розмови з начальством. Навіть якби він лишався опером, для нього придумали б іншу, кориснішу роботу. Наприклад, долучитися до пошуків спільників Богдана Баглая. Чи самого Богдана Баглая, який, ніде правди діти, досить оперативно та грамотно скинув слід. Тепер же з колишнім опером розмови взагалі не буде, жодної.

Доведеться перевіряти потрібні факти приватним порядком. Просто так залишити інформацію Глодові не давав той самий Природжений Мент, котрого розгледіла в ньому Наталка, донька стовідсоткового потомственного мента.

3

— Сьогодні в нашій ранковій студії, як ми і попереджали, доволі несподіваний гість. Вірніше, гостя. Молода, вродлива, я не побоюся цього слова — тендітна…