Розділ «Третє наближення»

— Синок сидить?

— Куди подінеться? Десь під Дніпром. Старого шкода. Бач, подався геть із рідного міста. Он як життя під кінець дістало, а ти ще кажеш…

Крізь мозок Максима Глода несподівано ніби пройшов сильний електричний розряд. Він навіть смикнув головою.

— Чекай, стій… Як ти сказад?

— Про що? Про старого?

— Про адвоката.

— Мудак, — опер дивився на Глода здивованими очима.

— Ні, не про те я…

— Козел…

— Та до чого тут козел? У чому був твій козел?

— Не мій він. Ти про окуляри? У золотих окулярах.

Так, Глод знає одного адвоката в золотих окулярах. Нехай їх виявиться з десяток. Нехай всі адвокати світу носять окуляри в золотій оправі. Але ж такого просто не може бути.

— Прізвище адвоката ти не згадаєш? Бо ти жодного разу не назвав його на прізвище?

— На хер воно мені впало? Простеньке таке. У довбешці не втрималося через те. Стоп-стоп-стоп… Перевірити легко, але… Бл-лін… — опер, не перериваючи процесу мислення, спорожнив свою чарку — і обличчя його раптом засяяло: — Гужва! Кажу ж — простеньке! Бач, стрельнуло! Зараз ім’я ще тобі народжу…

— Едуард Васильович.

— Що?

— Гужва. Едуард Васильович Гужва, — промовив Глод, потім для чогось повторив: — Адвокат у золотих окулярах.

5

— Алло, добрий день.

— Добрий. Слухаю вас.