Розділ дев’ятий Венеційські маски

Венеційські маски

На Зелену закортіло бігти відразу, та Клим себе стримав.

Звісно, хотілося просунутися бодай на крок уперед, бо його слідство не зрушило з місця, хоч пов’язаних із ним подій вже сталося чимало. Та Кошовий взяв до уваги поради Дани Лилик й зібрався навідатися туди ближче до другої пополудні.

Він припустив — довірена особа вбитої сказала йому далеко не все. Підказала шлях і дала ключ, напевне знаючи, що Клим може знайти на тій загадковій віллі. Але її намір він розкусив, бо це було досить просто: ніби зберегла чужу таємницю і в той самий час мовчки погодилася, щоб її розгадали без її участі. Отже, знайшла спосіб умити руки, й Кошовий цілком розумів, чому Дана так повелася.

Дівчину справді гризли зсередини небезпечні знання, та вона була надто відданою Агнелі, аби ось так, першому, кого зустріла, вивалити її секрети.

Проте саме вони, на переконання Дани, здатні допомогти Климові у встановленні істини. Довірити все поліції дівчина не наважувалася з причин, які він для себе пояснив. Йому ж вона вочевидь довірилася більше. Коли так, то й Кошовий вирішив їй повірити.

Тому він вирішив зважати на її рекомендації. Сказала Дана — краще в обідню пору, значить, так і робитиме. Їхня зустріч розтягнулася саме до цього часу, поки збереться — третя, як узагалі не по третій. Отже — завтра, вирішено. До того ж Клим останніми днями частіше зачиняв контору, прохаючи в записках заходити іншим разом і додаючи неодмінних вибачень. Справи не такі, щоб зовсім уже погані, та все ж є ризик втратити якусь частину клієнтури.

Але розвідку Кошовий намірився провести ще нині. За три роки у Львові обставини ще не заводили його в передмістя, зокрема — на південно-східні околиці, де знаходилася вулиця Зелена. Плутати не хотілося, й по дорозі до себе на Шевську він завернув на пошту, аби відбити телеграму Йозефу Шацькому. Система, перевірена часом їхнього знайомства й дружби. Й під кінець дня, як Клим і просив, дантист уже заходив до контори зі словами:

— Честь, пане Кошовий! — піднімаючи при цьому свого незмінного старого крислатого капелюха.

Клим зібрався пояснити, якої допомоги хоче. Та Шацький раптом почав першим, щільніше причинивши за собою двері, хоч вони й без того були доволі міцними.

— То якби ви не покликали мене нині, я б сам вибрався до вас на розмову, — сказав він тоном змовника. — Інакше моя фейгале шпетила б мене ще довго, до другого пришестя.

— Що у вас сталося? Завинили чимось перед пані Естер? Ох, Шацький! — Клим погрозив пальцем. — Глядіть мені, шибенику!

— Ви зле зрозуміли, пане Кошовий. Як я оце сьогодні дістав від вас телеграму і, звісно, повідомив жінку, що знадобився вам у якихось справах, моя кохана фейгале відразу сказала: Шацький, ти маєш бути біля пана Кошового постійно. Навіть не чекати від нього звісток.

— Тобто? — не зрозумів Клим.

— Вона, я вам уже говорив, щиро вважає — ви вляпалися в прикру історію через мене. Я їй на те — Естер, евентуально через мене! Вона категорично: ти причетний до проблем пана Кошового, ти мусиш сприяти їхньому скорому вирішенню. Уявляєте собі, моя фейгале дозволила, аби я заради таких справ почав відмовляти пацієнтам!

— Бачите, ми з вами несемо однакові збитки, — Клим розвів руками. — Я так само через ці справи змушений час від часу зачиняти контору. Боюся, пан Штефко дізнається, і буде й мені на горіхи.

— Та де! — відмахнувся Шацький. — Пане Кошовий, ви помовчіть трошки й дослухайте мене до кінця. Річ у тім, що Естер уперше за той час, що я маю щастя з нею жити, дозволяє мені брати участь у небезпечних авантурах! Навіть наполягає на тому! Каже: ти, Шацький, втравив достойного пана Кошового в халепу, тому маєш бути поруч, коли йому кудись треба в зв’язку із нею!

Клим ступив до Йозефа, простягнув руку:

— Тримайте.