Розділ дев’ятий Венеційські маски

Тут його увагу привернула тумба з двома шухлядами. Підійшов, нагнувся, посмикав. Верхня висунулася, там лежали фотографічні пластини. Відбитки з них були в нижній.

Жінки. Оголені наполовину або повністю.

На великому ліжку.

Одна чи по двоє. В красномовних до непристойного позах.

Лиця закриті баченими раніше масками.

Ось — інший сюжет, уже чоловік та жінка. Він у чорному плащі, обличчя закрите чорним доміно. Вона — Коломбіна, дивиться через плече, стоїть біля ліжка, повністю гола, вперлася в край руками. У нього в руці батіг, він притискає його до тіла, імітуючи шмагання. Далі — знову Німа служниця, оголена лише по пояс, прив’язана до билець шкіряними ремінцями. Він — Баута, традиційно закутаний у чорний плащ, та цього разу на голові циліндр. Були ще подібні сюжети, жінки — різні, принаймні, так виглядало. Натомість чоловік у чорному доміно, схоже, був постійно той самий.

Віко смикнулося.

— Йой! — це Шацький зиркнув через плече, а тоді відскочив, немов його могло щось укусити.

Більше нічого сказати не встиг — замовк, принишк, укляк. Теж саме зробив і Кошовий.

Знизу почулося, як у дверях повертається ключ. До вілли хтось заходив.

Обережно поклавши фотографії назад, Клим витягнув револьвер.

Притулив пальця до губ.

Шацький кивнув, так само торкаючись стиснутих губ пучкою вказівного пальця та задкуючи до стіни, аби не маячити в проймі прочинених дверей.

Кивнувши, мовляв, будьте тут тихо, Кошовий посунув уперед, тримаючи револьвер перед собою. Намагався ступати нечутно, і йому це вдалося: хто б не завітав, не відчув, судячи з упевнених рухів, жодного занепокоєння.

Двері тим часом причинилися зсередини. Ключ повертався в замку — новоприбулий теж зачинявся.

Крок уперед, ще крок.

Клим уже не боявся бути почутим. Навпаки, вже час дати про себе знати, проявитися. Тож, ступивши на верхню сходинку, не ховався. З ким би не довелося мати справу, вони все одно зачинені зсередини, тікати — зайвий клопіт.

Сходи рипнули.

— Франце, я прийшла!

Жіночий голос. Грудний, незнайомий. І гостя, котра має свій ключ, переконана: тут на неї чекають.