Розділ дев’ятий Венеційські маски

Очам обох відкрився величенький круглий отвір.

Кошовий нахилився, зазирнув. Незастелене ліжко в сусідній кімнаті проглядалося добре. Хоча такого ж отвору Клим із протилежного боку не помітив. Мовчки оминувши Шацького, він повернувся назад.

Дзеркало.

— Гляньте в ту дірку! — голосно попросив Йозефа.

Той не забарився, й за мить почувся його вигук:

— Я вас бачу! Бачу, пане Кошовий.

Простягнувши руку, Клим торкнувся люстра.

Прозоре. Він чув про такі штуки, вони зараз робляться за спеціальними замовленнями. У вільному продажу, ясна річ, не знайдеш. Та панна Агнеля без жодних проблем могла собі дозволити таку покупку.

Озирнувшись назад, на ліжко з ременями та масками, Кошовий повернувся до Шацького. Той уже стояв біля масивної етажерки, перебираючи книжечки в тоненьких обкладинках. Клим глянув через плече.

— Захер-Мазох. «Школа розпусти», «Філософія в будуарі» [36]. Що там ще?

— Ви читали ось це? — Шацький узяв одну з книжечок двома пальцями за корінець.

— Я впізнаю назви та авторів. Французькою я не читаю.

Аж тепер Шацький роздивився — частина сороміцьких видань справді надруковані у Франції.

— Панна Агнеля напевне знала французьку.

— Також англійську, — додав Кошовий. — У неї було достатньо вчителів та, наскільки я знаю, гарна приватна освіта.

— Вона вчила мови, аби читати… ось таке?

Клим узяв книжки з рук Шацького. Ще раз передивився назви, деякі погортав, коротко затримавши погляд на непристойних малюнках. Склавши стосиком, поклав назад.

— А що вона вчила, обладнуючи подібним чином помешкання?

— Хіба для такого потрібна спеціальна наука, пане Кошовий?

– І я про те, Шацький. Лише бажання.