Розділ «Частина третя 1984–2084»

1984–2084

44

Відтоді як полковник Герман Фатхулін очолив управління з боротьби з ісламським екстремізмом Національного агентства внутрішньої безпеки, йому не давала спокою таємнича постать лідера «Глобального джихаду» шейха Омара аль-Бакра.

Чим більше він та його співробітники вивчали біографію, ідеологію та діяння Омара (а збирали вони всі доступні їм матеріали — як з інтернету, так і з масиву розвідданих не тільки української агентурної мережі, а й з обмінних файлів ОГБ), тим більше Фатхулін переконувався, що має справу з геніальною людиною, яка в своєму методичному русі до світового панування набагато перевершила таких своїх попередників, як Гітлер, Сталін і Карахан. Якщо ці старомодні людинозвірі ставили за мету створення територіальних, громіздких, неефективних імперій, централізовано керованих бюрократією та каральними органами, то Омар аль-Бакр створював мережу децентралізованих, не прив’язаних до певної території організацій-клітин «Глобального джихаду», які, виконуючи основні настанови шейха, були вільні у своїх кадрових рішеннях та діях на місцях. Омар, не будучи медиком чи біологом, не знав, звичайно, що цей принцип нагадує розростання злоякісних пухлин у здоровому, але вже позбавленому надійного імунітету організмі, коли дикі ракові клітини неконтрольовано і бурхливо розмножуються в тілі, породжуючи метастази в різних його частинах, знищуючи навкруги все, що має ознаки життя.

Головною метою «Глобального джихаду» було встановлення влади всесвітнього халіфату не на расово-національній і не на класово-інтернаціональній основі, а на відданості Аллаху та його Пророку. Омар аль-Бакр добре розумів, що ця ціль недосяжна без примирення і об’єднання сунітів і шиїтів, між якими пролягли ріки крові, століття ненависті. Тому першим кроком Омара після 2082 року, відколи він очолив міжнародний ісламський фронт проти юдеїв та християн, було відновлення створеної в 2011 році в Індонезії сунітсько-шиїтської богословської ради — органу примирення і єднання майже двомільярдної громади мусульман, тридцять відсотків з яких становили шиїти. Саме Омар аль-Бакр мав найбільше особистих підстав до реуніфікації мусульман, бо саме в ньому вигадливо поєдналися ці ворогуючі течії: був народжений у 2042 році в Саудівській Аравії в сім’ї мільярдера-суніта, який твердив, що рід їхній виходить із роду праведника халіфа Абу Бакра, і матері — шиїтки іранського походження, прекрасної персіянки, сонцесяйні очі якої вразили серце Омарового батька, президента нафтової компанії, що діяла на території колишнього Іраку. Сім’я матері Омара Фатіми належала до древнього шиїтського роду, започаткованого шахом Персії шейхом Ісмаїлом у XVI столітті. Шлюб суніта і шиїтки ледве не спричинив локальну, війну, але перемогли загальноісламські бізнес-інтереси: сунітські нафтові компанії аль-Бакра та шиїтсько-іранські нафтопереробні заводи, що належали сім'ї Фатіми, доповнювали одне одного і тому об’єдналися в єдину могутню імперію «М.Е.ОіІ» (Middle East Oil), яка не знала релігійних поділів, лише сповідувала спільні кланові цілі економічного розширення і фінансової експансії.

Навчаючись спочатку в Женеві, а згодом у Гарварді, в школі бізнесу імені Дж. Кеннеді, Омар, оточений слугами, вчителями, помічниками і охороною, отримав фундаментальну релігійну освіту, двічі здійснивши паломництво у Мекку та Медіну й ґрунтовно вивчивши Коран, глибоко пізнавши суни та хадити пророка Мухаммада і палко дотримуючись законів шаріату. Він, змолоду дивуючи свою сім’ю мудрістю, святістю та рівнонаближеністю до сунітів і шиїтів, став шейхом і заслужив право носити чорну чалму. Щоправда, під час бойових дій він іноді надягав вицвілу на сонці зелену чалму, яка також свідчила про його наближеність до Пророка.

У колекції Фатхуліна зберігалося рідкісне фото молодого Омара аль-Бакра на обкладинці журналу «Time — News Week» за 2064 рік із підписом «Найвродливіший араб світу. Гарвард пишається своїм студентом». Тонке смагляве обличчя мрійливого юнака з сяючими блакитними очима, густі вії, за довжиною своєю могли суперничати зі штучними, що наклеювали на верхні повіки щітками найкращі косметичні фірми; чорна борідка, ледве закучерявлена, прокреслювала ніжні обриси Омарового лиця, доводячи образ молодого нафтового принца до меж досконалості, а молодих жінок — до екстазу. Б короткій біографічній замітці йшла мова про те, що на батьківщині Омара троє заміжніх жінок за рішенням шаріатського суду були покарані каменуванням за спроби непристойного залицяння до молодого хлопця.

На запитання журналу — свідком якої події хотів би стати Омар, він відповів, що бажає побачити, як дванадцятий імам Мухаммад аль-Махді, який у п’ятирічному віці сховався в печері, залишить укриття й повернеться у світ, прийде, як Месія, аби об’єднати сунітів і шиїтів. Американські кореспонденти-безвірники, слухаючи молодого красеня напівараба-напівперса, думали, либонь, що він розповідає їм орієнтальні казки з «Тисячі і однієї ночі», не розуміючи своїм цинічно-прагматичним куцим розумом, що Омар бачить себе в ролі Месії-Махді — і не лише марить цим, а й готує себе до цього покликання: вивчає західну економіку і державні системи, західні інформаційні технології, західну ментальність і психологію для того, щоб невдовзі оголосити нещадну війну цьому світові й використати свої знання для досягнення перемоги у цій війні.

По закінченні Гарварду сліди Омара губляться на п’ять років: ходили чутки, що він перебував у цей час в загоні моджахедів, що діяв у Пакистані та Афганістані, але достовірних відомостей про це немає. Проте відомо, що в тридцятирічному віці він пережив разючу трансформацію: замість мрійливого вродливого юнака з’явився зрілий чорнобородий воїн Аллаха, захисник усіх гноблених, принижених, прибитих злиднями і розчавлених глобалізацією мусульман, будівничий всесвітнього халіфату, який гаслом нової держави проголосив не економічну потужність, не добробут її громадян, а справедливість.

Під той час стався розрив Омара з родиною, відмова його успадкувати бізнес батьків, що викликало сімейний скандал, гіркоту і підозри в психічному нездоров’ї нащадка. Однак Омар був жорстко послідовний: отримавши свою частку спадщини, він негайно заснував «Ісламський банк справедливості» й розпочав програму допомоги найбіднішим, надаючи напівжебракам невеличкі безвідсоткові кредити довіри під чесне слово, єдиною вимогою ставлячи неучасть у збройних акціях супроти сунітів чи шиїтів; ці кредити отримали назву «Кредитів примирення». При «ІБС» існував шаріатський суд, який стежив, щоб клієнти банку не розтринькували намарно кредити і не ставали лихварями. Порушення правил Омара каралося відрубанням руки, зрідка — голови. «ІБС» працював не лише на території таких мусульманських країн, як Пакистан, Іран, Афганістан, Курдистан, Туреччина, Єгипет, Індонезія, країни Магрібу, Середня Азія і Кавказ, але й набув значного поширення в Європі та Північній Америці. При Банку існували відділення ісламської пошти, бурхливо розвивався «ІсламНет»; Банк охоче надавав кредити на освіту молоді в медресе та релігійних університетах «Глобального джихаду», не відмовляючи також тим переконаним джихадистам, які хотіли навчатися в західних університетах.

У 2073 році Омар аль-Бакр дав одне з небагатьох інтерв’ю, яке Фатхулін неодноразово перечитував, подивляючись гіпнотичній простоті й привабливості думок молодого шейха. «Все зло сучасного світу, — твердив Омар, — походить від трьох причин: перша — єврейський великий спекулятивний капітал, що створив несправедливу глобальну фінансову систему, за якої одиниці безмежно багатіють, а мільйони людей животіють у злиднях; друга — юдо-християнська ліберальна система капіталістичних цінностей, за якої заохочується хижацька боротьба сильної меншості супроти слабкої генетично і біологічно більшості, що веде до комерціалізації життя, поневолення й духовної деградації; третя — нестримні технологічні інновації американо-європейської західної цивілізації, що їх не в силах сприйняти народи Аллаха, для яких смертельним є шалений ритм життя, бо означає втрату традиційної неспішної мудрості й руйнування високої моралі».

Відповідно до цього, Омар сформулював завдання «Глобального джихаду». Знищенню підлягали:

1. Невірні (кафіри) — насамперед Ізраїль, Конфедерація країн Північної Америки, Західна Європа. Головними об’єктами атак оголошувались глобальні фінансові установи, наукові центри, особливо IT та біогенетичні, юдо-християнські релігійні інституції, спекулянти, лихварі, торгівці алкогольними напоями, гомосексуалісти, проститутки і т. д.

2. Зрадники-мусульмани (муфтами), ті, що служать кафірам, заперечують закони шаріату, створюють псевдоісламські військово-політичні маріонеткові режими, що служать Ізраїлю і Америці. На запитання кореспондента, чи передбачає доктрина Омара аль-Бакра новий Голокост, той категорично заперечив, сказавши, що співчуває жертвам нацистського геноциду, переважно бідним євреям, які розплачувалися за гріхи керівників світового сіоністського уряду — представників компрадорського капіталу.

«Я був у місцях масового знищення євреїв у Бабиному Яру в Києві і в Польщі — в Освенцімі, і я молився за душі моїх двоюрідних братів, — заявив Омар. — Бійці Джихаду не воюють із дітьми, старими людьми і жінками, ми поборюємо причину Зла — тих, кого свого часу карав єврейський Бог Яхве. Господь через Мойсея попередив народ Ізраїлів не створювати собі богів ні зі срібла, ні з золота, бо інакше народ цей буде розсіяний по світу. Ми знищимо тільки єврейську скверну, яка породила культ золота, наживи, брехні, работоргівлі, содомії, розпусти, інтелектуальних збочень, таких як марксизм, юдо-християнство чи лібералізм, але не чіпатимемо трудового єврейського люду. Знищені будуть тільки вороги ісламу, — підкреслив Омар. — У тому числі й зрадники мусульмани, що стали союзниками єврейського капіталу. Всі інші мають вибір — або розпочати боротьбу з „Глобальним джихадом“, яку програють, або добровільно прийняти іслам — найсправедливішу релігію світу. Тоді колишнім християнам дозволятимуть носити блакитну чалму, євреям — жовту, колишнім комуністам — червону».

«Ми побудуємо найсправедливіше суспільство в історії людства, нехай благословить нас Аллах», — завершив своє інтерв’ю шейх Омар.

Випадково чи ні, але саме після опублікування того інтерв’ю в світі прокотилася серія гучних терористичних актів, жертвами яких стали власники банків, казино, домів розпусти, кінорежисери-геї, керівники єврейських релігійних громад та відомі мусульмани — відступники від Корану та законів шаріату.

Нез’ясованою залишалася роль Омара аль-Бакра в організації коаліції країн Чорної Орди. Розвідки Західного світу отримували дуже скупі свідчення подвійної гри шейха: з одного боку, комірки «Глобального джихаду» активно впливали на уряди Чорної Орди і брали участь у бойових діях проти невірних, з другого боку, ходили чутки про принципову незгоду шейха із застарілими уявленнями диктатора Кара-хана щодо захоплення військами Орди територій, їх зовнішньої окупації, на взірець німецької окупації 1939–1945 років, совєтської окупації Європи в 1945–1989 роках, совєтської та американської окупації Афганістану, окупації США Іраку, Лівії, Сирії, ізраїльської спроби окупувати Іран.

Омар аль-Бакр висунув доктрину завоювання не простору, а — людських душ.