Як Нечай із своїми людьми в'їжджав на манастирське подвір'я Панянського Печерського манастиря, на порозі, на східцях застав нерухому, наче закам’янілу постать матері-ігумені.
Нечай зіскочив із коня та з шапкою в руках підійшов до монахині.
— Христос раждається!
— Славіте Його! — відповіла ігуменя. — Полковник Нечай?
— Так, преподобна ігумене.
— Всі жінки з дітьми зібрані в кімнаті. Їх небагато. Мусиш їх узяти?
— Чи будуть вони безпечні тут, коли сторожу здіймуть?
— Думаєш, що є такі, що на манастир руку піднесуть?
— Не знаю. Рішіть самі, Преподобна ігумене. Хочете їх оставити, я вам їх оставлю, хочете, щоб узяти, візьму. Мені йде про озброєну шляхту, що криється по чоловічих манастирях.
— То чого ж ти, полковнику, сюди приїхав?
— Я хочу бачити Христю.
— Владика з нею тепер говорять.
— То я зажду.
— Добре.
Нечай поглянув в очі ігумені і аж здригнувся. Таким кам’яним холодом віяло від неї, від її погляду, від її слів, що жаль стиснув Нечая за горло, коли подумав, що Христя живе тут і мусить жити таким життям, як черниці. Нагло згадав щось. Повернувся, підійшов до свого буланого, витягнув із шкуряної торби два набиті гаманці та підійшов до ігумені.
— Прийміть це від мене, будь ласка, на манастирські потреби.
— Спасибі, Бог заплати! — відповіла ігуменя, держачи обидві калитки. — Це срібняки?
— Ні, червінці.
— Спасеть же Біг тебе — повторила ігуменя. — Буде за що не тільки перезимувати та їжу придбати, але й у церкві направи поробити.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Полковник Данило Нечай. Том 2» автора Радзикевич В.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Критори і благодітелі Панянського Печерського“ на сторінці 1. Приємного читання.