З цими словами подав гаманець та хустину, повну мідяків, срібняків і червінців.
Щось наче схлипнуло в грудях ігумені, але очі дальше були сухі й холодом віяло від її обличчя.
— Бог заплати! Бог заплати вам усім!
За ігуменею двері знову відкрились і в них появився митрополит Косів.
Усі схилилися в глибокому поклоні.
Коли митрополит поблагословив усіх, ігуменя показала йому, що вона придбала для манастиря.
— Бачите, мати-ігумене, а ви так боялися, що буде, коли полковник Нечай приїде!
Ігуменя поглянула знову на Нечая і йому здавалося, наче він побачив якісь теплі промінчики в її очах.
Вираз її обличчя ніби зм’як, наче став менше холодний.
Зате митрополит був схвильований, подражнений.
Щохвилини кліпав повіками, то сягав рукою до бороди, то клав руку на хрест, що висів у нього на шиї.
Козаки обступили його півколом, держачи з пошаною шапки в руках і митрополит побачив, що він мусить їм щось сказати.
— Дорогі брати мої во Христі. Щедрістю й людяністю доказали ви, що ваші наміри чисті та що Христос, наш Бог і Спаситель, є у ваших душах. Я певен, що той гнів, який загорівся у ваших серцях, коли ви побачили, що в манастирях скриваються поляки, погас тепер та що на його місце прийшли зрозуміння, милосердя і пробачення. Але й я вас зрозумів більше, як колинебудь дотепер. Я побачив, що це була не жадоба помсти, не ненависть, що вас сюди привела. Я також прозрів. Усе, що діється у світі, діється за волею нашого Творця і Спасителя. Мала стеблинка не рушиться без волі Всевишнього. То ж і війни, як Божий допуст, діються за волею Божою. Але на війні є такі, що воюють, убивають, завдають рани, але є й такі, що ці рани гоять. Тому не дивуйтеся, що ми хотіли й хочемо рани гоїти, де тільки можна, бо це наша життєва мета гоїти рани тіла й душі, помагати переслідуваним, нещасним, бути милосердним не тільки для своїх приятелів, але для всіх, для врагів Отчизни, для супостатів. Але коли така гетьманська воля і цілого козацького війська, ми віддамо вам усіх тих, що шукали захисту по наших манастирях і будемо молитися, щоб вони щасливо вернулися в свою Отчизну. Донесли мені вчора, що ви і ваш полковник не знущалися над пійманими, чим здобули ви наші серця більше, як усіма перемогами над своїм ворогом. Нехай вас Господь благословить і має дальше в своїй опіці! Слава Богові!
— Навіки слава! — загуло кругом.
— Я ще з тобою хочу поговорити, пане Нечаю.
Нечай увійшов із владикою в коридор. Черниця відчинила двері й вони вступили до малої кімнати, де були тільки три стільці та столик.
Митрополит ізнову неспокійно став бігати пальцями по бороді і по хресті на грудях.
— Я говорив із Христиною.
Нечай не відзивався.
— Але не так вийшло, як я сподівався.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Полковник Данило Нечай. Том 2» автора Радзикевич В.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Критори і благодітелі Панянського Печерського“ на сторінці 3. Приємного читання.