Розділ «2. Витоки творчості. Автобіографічний зміст роману "Страждання молодого Вертера"»

Літературна спадщина Гете нараховує 80 томів. Важко назвати жанр, у якому б не працював письменник.

Гердер, посідаючи одне з провідних місць у культурно-мистецькому русі "Буря і натиск", залучав до "штюрмерських" і Гете, тому перший період у творчості митця має назву "штюрмерський".

Протягом життя змінювались та набували досконалої форми естетичні погляди Гете, що знайшло відображення у сповідуванні ним у співпраці з Ф. Шіллером основних засад "веймарського класицизму". Обидва поети покладали надію на виховну роль мистецтва, сподівалися навчити людину "бути чистою серед навколишнього бруду, бути вільною в абсолютному рабстві", щоб "щедра мить не застала покоління людей непідготовленими" до того часу, коли буде змінено недосконалий суспільний лад.

Першим зрілим твором Гете, що прославив його і зробив загальновизнаним ватажком руху, стала драма "Гетц фон Берліхінген із залізною рукою" (1773). Вальтер Скотт переклав її англійською мовою, а невдовзі з'явилися переклади і в інших країнах.

Головний персонаж драми був реальною історичною особою доби Реформації і Селянської війни 1525 року у Німеччині. Ще юнаком Гетц (зменшувальна форма від Готфрід) втратив у битві праву руку і користувався залізним протезом. Уже цей факт, на думку Гете, мусив вразити уяву глядачів.

Варто зазначити, що в автобіографії Гете згадував про своє захоплення історією лицаря у зв'язку із Фаустом. Обидва свої задуми поет приховував від Гердера. Спостерігаємо нахил молодого Гете до сюжетів, що мали так званий "бунтівний" характер, та до історичних осіб, що викликали до себе неоднозначне ставлення, здебільшого несприйняття та осуд.

У німецькій літературі це була перша спроба історичної драми такого спрямування. Адже перед читачами й глядачами розкриваються не вирішальні епізоди з історії Реформації і постає зовсім не головний герой національної історії. Гете принципово ухилився від вибору на користь особи, беззаперечно визнаної громадською думкою. Новаторство полягало в тому, що такий підхід зумовлював зовсім нове, нетрадиційне бачення історичних подій. Поет силою уяви не просто відображував минуле, а сам творив історію.

У цій драмі-хроніці відтворюються складні політичні міжусобиці середньовіччя, коли кожен феодал завжди був готовий до підступного нападу і покладатися при цьому міг лише на озброєний загін відданих йому людей.

Роман "Страждання молодого Вертера" (1774) був другим твором, що приніс славу молодому поетові і став предметом наслідування "друзів-штюрмерів". Спочатку Гете намагався втілити свій задум у драмі, але потім звернувся до епістолярної форми в дусі Руссо та Річардсона. Це дозволило йому не просто зосередитися на зображенні внутрішнього життя героїв: усі події роману автор пов'язав із сучасністю через конкретні дати (починаючи з весни 1771 і закінчуючи 1772 роком), що давало можливість сприймати твір у принципово іншому ракурсі, відмінному від умовних художніх кліше.

У романі Гете описав свої переживання, пов'язані зі знайомством у Вецларі на початку 70-х років із молодим адвокатом Кестнером та його нареченою Шарлоттою Буфф.

Зустріч із Лоттою відбулася 9 червня 1772 року. Від цього часу Гете занурюється в сумні роздуми про те, що йому не личить руйнувати чуже щастя. Але і жити без Шарлотти, як йому здавалося, він не міг. Єдине, що залишалося, — самогубство. У Гете була велика колекція зброї, серед якої і дуже красивий кинджал. Коли поет лягав спати, то клав його біля себе і проводив над собою досліди: чи може він встромити лезо прямо в груди? Крім того, один із молодих службовців судової палати, секретар Брауншвейзького посольства Ірузалем покінчив життя самогубством. Останній, друг Лессінга, видавав його філософські статті. Сталося так, що він закохався в заміжню жінку. Не змігши приборкати свої почуття, вистрелив у себе з пістолета. Гете ввів цей епізод до роману. Так, юний геній знайшов вихід своїм пристрастям в творчості, що і врятувало його від самогубства.

Дія роману в листах, а саме цей жанр, характерний для літератури XVIII ст., обирає Гете для свого твору, відбувається в одному із невеликих німецьких містечок наприкінці XVIII століття. Роман складається з трьох частин: це листи самого Вертера та доповнення до них під назвою "Від видавця до читача". Листи Вертера адресовані його другу Вільгельму, у них автор прагне не стільки описати події життя, скільки передати свої почуття, навіяні знайомством із оточуючим світом (це зміст першої і другої частин); третя частина "Від видавця до читача" — розповідає про останні дні Вертера, його самогубство та похорон.

"Страждання молодого Вертера"

Вертер, молода людина із незаможної родини, освічена, схильна до живопису та поезії, оселяється у невеличкому містечку, щоб побути на самоті. Він насолоджується спогляданням природи, спілкується з простими людьми, читає свого улюбленого Гомера, малює. На заміському балу молоді він знайомиться із Шарлоттою С. та закохується в неї без пам'яті. Лотта, так називають дівчину найближчі знайомі, — старша донька княжого амтсмана, всього в їхній родині дев'ятеро дітей. Мати померла, і Шарлотта, незважаючи на свою молодість, зуміла замінити її своїм братам та сестрам. Вона приваблива не лише зовнішньо, самостійністю своїх роздумів дівчина викликає до себе повагу. Після першого дня знайомства у Вертера з Лоттою спостерігається спільність смаків, вони надзвичайно легко порозумілися.

Від того часу молода людина щодня проводить багато часу у будинку амтсмана, що знаходиться на значній відстані від міста (година пішки). Разом із Лоттою вони відвідують хворого пастора, доглядають хвору пані у місті. Кожна хвилина поблизу неї приносить Вертеру насолоду і щастя. Однак кохання юнака від самого початку приречене на страждання, тому що у Лотти є наречений, Альберт, який тимчасово відсутній через те, що має надію влаштуватися на перспективну посаду.

Приїжджає Альберт, і хоча він ставиться до Вертера прихильно і делікатно приховує прояв своїх почуттів до Лотти, закоханий юнак виказує ревнощі до нього. Альберт стриманий, розсудливий, він вважає Вертера людиною посередньою і пробачає йому його неспокійну поведінку. Вертеру ж надзвичайно важко терпіти присутність третьої особи при побаченнях із Лоттою. Його настрій змінюється миттєво — від нестримної радості до незрозумілого суму.

Одного разу, щоб тимчасово відволіктися, Вертер збирається верхи в гори і просить Альберта дати йому в дорогу пістолети. Альберт погоджується, але попереджає, що вони заряджені. Вертер бере один пістолет і прикладає собі до лоба. Цей, на перший погляд, жарт переростає у серйозну суперечку між молодими людьми щодо людини, її пристрастей та роздумів. Вертер розповідає історію дівчини, яку залишив коханий і вона кинулася в річку, оскільки без нього життя для неї втратило будь-який зміст. Альберт вважає цей вчинок "дурницею", він засуджує людину, яка, захопившись пристрастями, втрачає можливість розмірковувати. Вертера, навпаки, гнітить надмірна розсудливість.

На день народження Вертер отримує в подарунок від Альберта згорток: у ньому бант із сукні Лотти, в якій він побачив її вперше. Молода людина страждає. Вертер розуміє, що йому необхідно зайнятися справою, поїхати, але він весь час відкладає час розлуки. Напередодні від'їзду він приходить до Лотти. Вони йдуть до їхньої улюбленої альтанки в саду. Вертер нічого не говорить про розлуку, але дівчина, немов відчуваючи її, починає розмову про смерть та про те, що буде після неї. Вона пригадує свою матір, останні хвилини перед розлукою з нею. Схвильований її оповіддю, Вертер однак знаходить в собі сили залишити Лотту.

Юнак від'їжджає до іншого міста, він влаштовується чиновником при посланці. Останній надзвичайно вимогливий, педантичний та обмежений. Однак Вертер заприятелював із графом фон К. і намагається у бесідах із ним втекти від своєї самотності. У цьому містечку, як виявляється, надзвичайно велике значення мали забобони щодо верствової належності, і молодій людині час від часу вказували на походження.