Розділ «2. Витоки творчості. Автобіографічний зміст роману "Страждання молодого Вертера"»

Вертер знайомиться із дівчиною Б., яка віддалено нагадує йому незрівнянну Шарлотту. З нею він часто спілкується про своє колишнє життя, в тому числі розповідає їй і про Лотту. Оточуюче суспільство гнітить Вертера, і його відносини із посланцем приречені на невдачу. Справа закінчується тим, що посланець скаржиться на нього міністру, той же, як людина делікатна, пише юнакові листа, у якому намагається спрямувати його божевільні ідеї тим шляхом, де вони можуть знайти собі правильне застосування.

Вертер на певний час згоджується із своїм становищем, але незабаром відбувається "неприємність", що змушує його залишити службу і місто. Він був з візитом у графа фон К., затримався, в цей час почали з'являтися гості. У цьому ж містечку було не прийнято, щоб серед дворянського суспільства з'являлася людина низького походження. Вертер не відразу зрозумів, що відбувається, до того ж, побачивши знайому дівчину Б., він почав розмовляти з нею. Тільки коли всі почали скоса поглядати на нього, а його співрозмовниця ледь могла підтримувати бесіду, граф, відкликавши юнака, делікатно попрохав його піти. Вертер з поспіхом пішов. Наступного дня усім містом пішли розмови, що граф фон К. вигнав геть юнака зі свого будинку. Не бажаючи чекати, коли його попросять залишити службу, молодий чоловік подав прохання про відставку та поїхав.

Спочатку Вертер їде до рідних місць, де відчуває наплив незабутніх спогадів дитинства, потім приймає запрошення князя та їде у його володіння, однак і тут відчуває себе ніяково. Нарешті, не в змозі більше терпіти розлуку, він повертається до міста, де живе Шарлотта. За цей час вона стала дружиною Альберта. Молоді люди щасливі. Поява Вертера приносить розбрат у їхнє сімейне життя.

Одного разу, прогулюючись околицями містечка, Вертер зустрічає божевільного Генріха, що збирає букет для коханої. Пізніше він дізнається, що Генріх був писарчуком у батька Лотти, закохався у дівчину, і кохання звело його з розуму. Вертер відчуває, що образ Лотти переслідує Його і у нього не вистачає сил покласти край стражданням. На цьому листи молодої людини обриваються, і про його подальшу долю ми дізнаємося вже від видавця.

Кохання до Лотти робить Вертера нестерпним для оточуючих. З іншого боку, у душі молодої людини все більше сили набуває рішення залишити світ, тому що просто піти від коханої він не в змозі. Одного разу він бачить Лотту, яка перебирає подарунки напередодні Різдва. Вона звертається до нього із проханням прийти до них наступного разу не раніше Святвечора. Для Вертера це означає, що його позбавляють останньої радості в житті.

Повернувшись додому, Вертер дає лад своїм справам, пише прощального листа своїй коханій, посилає слугу із запискою Альбертові за пістолетами. Рівно опівночі у кімнаті Вертера лунає постріл. Вранці слуга знаходить юнака, який ще дихає, на підлозі, приходить лікар, однак вже запізно. Альберт і Лотта важко переживають смерть Вертера. Ховають його неподалік від міста, на тому місці, яке він сам вибрав для себе.

Особистість Вертера надзвичайно суперечлива, його свідомість розколота; він у постійному конфлікті із оточуючими, і з самим собою. Вертер, як і сам молодий Гете та його друзі, репрезентують те покоління бунтівної молоді, величезні творчі можливості та життєві вимоги якого обумовили її непримиримий конфлікт із тогочасним суспільним укладом. Доля Вертера є свого роду гіперболою: усі протиріччя загострені в ній до останнього щабля, і саме це призводить до загибелі. Вертер постає в романі як людина незвичайного таланту. Він — гарний живописець, поет, наділений тонким та багатогранним відчуттям природи. Однак саме через те, що Вертер є "природною людиною" (як трактували цей образ просвітники), він висуває іноді занадто завищені вимоги до свого оточення та суспільства. Вертер із зростаючою час від часу огидою споглядає навколо себе "боротьбу нікчемних честолюбців", відчуває "тугу і сум у товаристві огидних йому людей". Його пригнічують станові перешкоди, на кожному кроці він бачить, як аристократизм вироджується і перетворюється на пустопорожність. Вертер найкраще почуває себе у товаристві простих людей та дітей. Він володіє великими знаннями, намагається навіть зробити кар'єру, але потім ці спроби припиняє. Поступово все людське життя починає здаватися йому заздалегідь відомим кругообігом.

Кохання тому й уявляється єдиною втіхою для Вертера, тому що воно не піддається механічно встановленому порядку. Кохання для Вертера — це торжество живого життя, живої природи над мертвими умовностями.

Уважно стежачи за суперечками, які викликав роман, а також, дізнавшись про хвилю самогубств після виходу в світ його книги, Гете вирішив випустити у 1784 році нову редакцію, де він прибрав усе, що, на його думку, заважало правильно сприймати твір, а також вмістив передмову, в якій закликав не піддаватися спокусі, черпати в стражданнях сили для боротьби із гнітючими обставинами.

Лессінг, який перед тим опублікував свою "Емілію Галотті" (1772), не сприйняв, через свою орієнтацію на героїчний характер у римському дусі, самогубства Вертера на грунті нещасливого кохання. Він радив авторові написати

"маленьку розважливу післямову", вважаючи, що той, як і він сам, засуджує малодушність героя.

Проте в цьому творі Гете цілком свідомо орієнтувався на "звичайну" людину з бюргерського середовища, для якої героїзм існування полягав зовсім не у боротьбі з соціальними обставинами чи в захисті станової честі, або виконанні свого громадянського обов'язку. Він полягав єдино у боротьбі за свою самоцінність і неповторність, у захисті світу власних почуттів як єдиного і найвищого надбання особистості. Неможливість реалізувати свої почуття для героя рівнозначна неможливості далі жити.

Головний конфлікт у романі розгортається між героєм, не здатним до жодних моральних компромісів ні з самим собою, ні з суспільством та оточенням, де панують лише етикет і умовність. Таким є світ Лотти і всього чиновницького оточення.

Гете утвердив своїм романом тип так званого "сентименталістського героя", прикметною рисою якого є усвідомлення своєї несхожості з іншими людьми та неможливості реалізувати у суспільстві свої шляхетні духовні поривання, свою неповторність, яка, навпаки, стає перешкодою на шляху до щастя.

Підсумовуючи, звернемо увагу на те, що роман сентиментальний ("почуття вищі за розум"), соціально-психологічний (доля особистості залежить від соціальних характеристик суспільства).

Роман Гете користувався славою не тільки серед сучасників письменника, а й залишався популярним протягом усього XIX ст. Наполеон, за його власним свідченням, перечитував роман сім разів. Роман зміцнив культ "серафічної" дружби, коли молоді люди наслідували витончено довірливі стосунки Лотти — Вертера — Альберта. Водночас впливом роману пояснювали хвилю самогубств юнаків протягом 70-их років. Зважаючи на зазначене вище, невмируще значення роману полягає в тому, що авторові вдалося поставити перед культурою XVIII, XIX і XX ст. актуальну і донині проблему цінності духовної неповторності людини у суспільстві стандартизованих відносин.

25 вересня 1774 року пані Кестнер, яка проживала з чоловіком у Ганновері, отримала посилку із Франкфурта, а в ній — роман "Страждання молодого Вертера". Прочитавши його, чоловік пані одразу побачив у творі пасквіль на свої інтимні стосунки з дружиною, а в Альберті — власний портрет, де він поставав жалюгідною посередністю. Та через деякий час Кестнер написав Гете листа, в якому не звинувачував письменника: це і примирило колишніх друзів. Шарлотта була задоволена тим, що стала натхненницею Гете.

Мине чимало часу, і Гете, уже одружений із Христиною Вульпіус, зустріне Шарлотту, хвору стару жінку, яка давно залишилася без чоловіка. Станеться це у Веймарі 1816 року. Посідаючи високе становище в суспільстві, він дивитиметься на світ очима великого олімпійця, прийме у себе колишню кохану досить поважно, проте радісно.

Коли жінка піде, він не стримається і скаже: "У ній ще багато залишилося від тієї Лотти, але це трясіння головою.. І її я так безтямно кохав, і через неї я у відчаї бігав в костюмі Вертера! Незрозуміло... Незбагненно!"