• 2. Відкритість і сприйнятливість. Керівника тільки тоді можна вважати морально підготовленим до делегування повноважень, якщо він абсолютно нормально сприймає ситуацію, коли думка або ідея нижчого менеджера не збігається з його власними. Думки підлеглих не можна розглядати винятково як матеріал для "найвищих" рішень. Необхідно розуміти й приймати ідеї, що виходять знизу, як самодостатню основу для ухвалення рішення саме на цьому рівні. Інакше делегування повноважень нагадує спробу позбутися необхідності думати. А навіщо? Адже можна вирішити самому або привласнити результат роботи інших. Однак думати необхідно: іноді навіть не стільки над рішенням, скільки над тим, як розбудити у підлеглих креативний потенціал.
• 3. Розуміння того, що підлеглі також мають право на помилку Боси, які "не дають персоналу спуску", зводять потенціал делегування до мінімуму. Погодьтеся, загроза покарання й тотальний контроль, мабуть, гірші мотиватори до прояву ініціативи знизу. В децентралізації головне не гарантії рішення якого-небудь окремого завдання, а налагодження системи керування, при якому потенціал делегування буде постійно задіяний , що можливо тільки тоді, коли нижчий менеджер відчуває впевненість у своїх повноваженнях.
• 4. Довіра. Найчастіше ця властивість керівника інтерпретується як демократизм. У питаннях делегування повноважень таке розширене трактування, незважаючи на гуманістичний пафос, неприпустиме. Довіра до підлеглих повинна базуватися на тверезій оцінці спільного досвіду роботи і їх професійної кваліфікації. З довірою як ресурсом менеджменту пов'язаний один досить поширений негативний момент. Напевно, багато хто знайомий із ситуацією, коли керівник відмовляв підлеглим у довірі не тому, що низько оцінював їхній здібності (навпаки!), а через те, що не уявляв, як проконтролювати використання наданих повноважень. Відзначимо, що довіра передбачає акцент не на контролюванні процесу, а насамперед на оцінці результату роботи, що до того ж не завжди має винятково матеріальний вимір.
Для оцінки того, чи відповідають Ваші особисті якості й стиль керівництва принципам ефективного делегування повноважень, пропонуємо елементарний опитувальник:
• 1. Я завжди прагну досконалості.
• 2. Мій шеф і я вимагаємо від підлеглих досконалого знання своїх обов'язків.
• 3. У мене бракує часу на детальне роз'яснення того, як має бути виконано завдання.
• 4. Нерідко мені самому доводиться закінчувати завдання, доручені підлеглим.
• 5. Обов'язковість як професійна риса характеризує скоріше мене, ніж підлеглих.
• 6. Помилки, допущені при виконанні завдань, я сприймаю винятково негативно.
• 7. Я дійсно отримують задоволення від того, що по можливості виконую поставлені перед моїм підрозділом завдання практично одноосібно.
• 8. Я позитивно ставлюся до постійного контролю за використанням делегованих повноважень.
Ваша згода із трьома і більше з них — ознака того, що в процесі делегування Ви стикаєтеся з цілою низкою проблем.
Тема делегування повноважень зазвичай є виявом роздумів про стиль керівництва, філософію менеджменту, черговою зміною парадигм в управлінні тощо. Само собою зрозуміло, що тільки у менеджера "нового типу" - демократа як за принципами, так і методами управління - делегування здійснюється успішно, оскільки постійне наділення владою підлеглих у такому випадку - процес органічний. Відповідно, в авторитарній корпоративній культурі делегування є досить проблематичним, виходячи не тільки зі світоглядних, а Й суто практичних міркувань.
З такою точкою зору важко не погодитися. В більшості випадків здійснюється успішно саме так і є. Але досить часто ця теза не спрацьовує. Здавалося б, на фірмі панує демократія, бос — "свій в дошку", ніхто нікого не примушує, кожний, як-то кажуть, має право на помилку, - а відповідальність на себе підлеглі чомусь брати не поспішають. Іноді буває й гірше: за "демократичним фасадом" приховується тіньовий бік внутрішнього середовища— боротьба груп, інтриги, політичні ігри.
Можна навести й інший приклад, коли у структурі, де за кожну помилку шеф може спустити підлеглого вниз по ієрархічній градації, люди на свій страх і ризик беруть на себе повноваження і механізм делегування, всупереч усім правилам, виявляється значно ефективнішим. Спробуємо розібратися, у чому тут справа.
Для початку згадаємо хрестоматійні причини, які зводять нанівець всі спроби налагодити ефективне делегування повноважень. Тут виділяють два суб'єкти — боса й підлеглого.
Керівник часто не бажає делегувати повноваження, оскільки:
• 1) перебільшує власні можливості (мотиви можуть бути різними — від патологічного нарцисизму до не менш патологічного роботоголізму);
• 2) у нього відсутні здібності до управлінської діяльності (інакше кажучи, "учився чому-небудь і як-небудь" або очолив структуру випадково і розглядає її винятково як високооплачувану синекуру);
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Офісний менеджмент» автора Скібіцька Л.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Беріть на себе відповідальність за всі рішення, які підлеглі прийняли у відповідності з даними їм повноваженнями“ на сторінці 2. Приємного читання.
