Вивчення процесів змін як одного із напрямів управлінської науки почалося у другій половині XX ст. Більшість ранніх робіт була сконцентрована на процесній складовій змін, тобто на визначенні найефективніших методів впровадження перетворень.
Найбільш поширені концепції управління організаційними змінами описують набір методів і засобів управління, що спрямовані на вивчення стану об'єктів змін, виявлення причин опору змінам та описують "стан готовності" до їхньої реалізації.
Упродовж декількох десятиліть в управлінській науці домінував підхід до розуміння процесу організаційних змін, запропонований соціальним психологом К. Лєвіним у 1951 р. К. Лєвін розробив трьохетапну схему проведення змін в організаціях: "розморожування" -"зміна" - "заморожування". Відповідно до цієї теорії основними інструментами управління змінами є:
• "розморожування" - порушення стабільного балансу, який підтримує існуючі типи поведінки персоналу та модель менеджменту. Члени організації одержують інформацію про реальний стан справ, про методи реформ і їхні можливі наслідки. Цей процес повинен враховувати внутрішню загрозу, яку несуть у собі зміни по відношенню до людей, та необхідність мотивувати персонал, який залучений до змін з метою досягнення природного балансу;
• "зміни" - розвиток нових реакцій на виклики на підставі нової інформації; виконуються заплановані заходи для зміни поведінки працівників і структурних підрозділів;
• "заморожування" - стабілізація змін у результаті засвоєння людьми нових реакцій на виклики. Здійснюються заходи, спрямовані на зміцнення того, що змінили. Працівники повинні переконатися у ефективності нового, прийняти нові методи, підтримати їхнє використання.
Отже, основна ідея описаного підходу полягає у прийнятті та усвідомленні необхідності проведення та закріплення змін. Цей підхід домінував в управлінській науці майже до 90-х рр. XX століття.
У 80-х-90-х рр. XX століття теорія змін почала розвиватись завдяки новій хвилі науковців, які здійснювали спроби розширити та удосконалити інструменти і механізми управління змінами в організації. Цей період характеризується формуванням концептуальних засад управління змінами, здійсненням спроб створити універсальну схему, яка дозволить узагальнити різні теорії змін, та обґрунтуванням механізму впровадження змін на основі кібернетичних та синергетичних підходів. Концептуальні основи організаційних змін були розглянуті у роботах К. Тюрлі, І. Ансоффа, Ф. Гурда, Дж. Келлі, М. Біра, Н. Норіа, Л. Грейнера, І. Адизеса та ін.
Модель Л.Е. Грейнера (1972 р.) носить назву моделі життєвого циклу або організаційного розвитку, основна ідея якої полягає в усвідомленні необхідності змін вищим керівництвом, відповідальними керівниками тощо; визначенні проблем; пошуку шляхів виправлення ситуацій; експериментальному впровадженню змін; мотивації персоналу.
Модель відображає еволюційний та революційний характер змін. Основні положення моделі зводяться до такого:
• 1) наявність чітко ідентифікованих фаз у розвитку компанії (від 3 до 15 років і кожна характеризується своєю унікальною структурою, системою управління і типом лідера);
• 2) революційні періоди переходу від однієї фази до іншої;
• 3) збереження "логіки парадоксу", коли рішення проблем однієї фази стає пізніше проблемою;
• 4) основний опір змінам зосереджений "нагорі", тому найбільше впливає на статус і владу топ-менеджерів.
Перевагою моделі є значний рівень делегування повноважень та структуризації етапів проведення змін. Практичне впровадження моделі включає п'ять основних етапів:
• 1) усвідомлення необхідності змін вищим керівництвом;
• 2) діагностика проблемної області;
• 3) знаходження нового рішення;
• 4) експеримент з новим рішенням;
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Менеджмент організацій» автора Назарчук Т.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Еволюційні погляди на процеси змін у діяльності організації“ на сторінці 1. Приємного читання.
