При автономному стилі управління керівник відіграє стримуючу пасивну роль. Рішення виробляється більшістю співробітників. Автономний стиль будується на основі ділового й особистого авторитету. Такий керівник вміє використовувати свою владу, не апелюючи до неї. Як правило, він надає перевагу активній участі співробітників у виробленні рішення, залишаючи за собою право остаточного вибору. У повсякденній діяльності такий керівник контактний, тактовний, піклується про розвиток ділової ініціативи підлеглих. Такий стиль управління допустимий у деяких видах сфери матеріального виробництва, а також в управлінні навчальними закладами.
Співпричетний стиль поряд із участю в процесі прийняття рішень керівника допускає також участь у ньому і співробітників. Керівник співпричетного стилю надає повну свободу дій своїм підлеглим у межах їхніх функціональних обов'язків. Виробнича дисципліна в такому колективі підтримується переважно за рахунок свідомості співробітників. Вони цінують керівника за вміння генерувати ідеї, створювати теплий емоційний клімат у колективі, за неконфліктність, довірливість, а часто і за невимогливість. Якщо такий керівник позбавлений творчих начал, його робота зводиться до паперового порядку, уникнення конфліктів, браку ініціативи. Тому цей стиль управління не ефективний у складних ситуаціях. Він допустимий у творчих колективах сфери культури й науки.
Комбінований стиль у процесі вироблення рішення допускає використання елементів авторитарного й автономного стилів.
Авторитарний стиль управління поділяється на абсолютистський, автократичний, бюрократичний, патріархальний і прихильний. При абсолютистському (диктаторському) стилі управління персоналові відведено роль сліпого виконавця вказівок керівника. Автократичний стиль управління керівника реалізується за допомогою великого адміністративного апарату. Бюрократичний стиль керівництва оснований на неухильному дотриманні правил ієрархічної градації. Патріархальний стиль передбачає посилання керівника при ухваленні рішень на авторитет особистості або організації вищого рівня. Прихильний стиль управління базується на індивідуальних рисах особистості керівника.
Співпричетний стиль управління зазвичай поділяється на комунікативний, консультативний і співучасний.
"Перший міф науки управління полягає в тому, що вона існує" (Закон Хеллера).
Використовуючи комунікативний стиль управління, керівник приймає рішення тільки після обговорення його особливостей зі співробітниками. При цьому вони можуть висловлювати думку про рішення, яке ухвалюється, проте, зрештою, мають його виконувати.
Консультативний стиль передбачає прийняття керівником рішення тільки після одержання докладної інформації та пропозицій з боку співробітників.
Співпричетний стиль передбачає схему, відповідно до якої керівник висуває проблему й визначає рамки и розв'язання, а співробітники самі обирають спосіб розв'язання.
На практиці у стресових і кризових ситуаціях рекомендуються авторитарні стилі управління. При цьому процеси формування і здійснення мети мають реалізуватися якомога швидше із застосуванням усіх важелів влади, навіть якщо від цього втрачається якість ухвалюваних рішень. Чим вищий ступінь стресової або кризової ситуації, тим різкіша форма вираження авторитарного управління.
При недостатній наполегливості керівника у виконанні конкретних завдань допустиме застосування співпричетних стилів управління, причому якість рішень у цьому разі поліпшують кооперування, погодження та наради спеціалістів, які вимагають тимчасових затрат.
"Усе мистецтво управління зводиться до двох речей: обдаровувати й карати" (Магомет II).
Стилі управління в міру вираженості функцій управління, як правило, поділяються на такі:
• нововведення;
• постановка мети;
• співпричетність;
• погодження мети;
• система;
• орієнтація на результат;
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Менеджмент персоналу» автора Мурашко М.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Лідерство“ на сторінці 2. Приємного читання.
