Розділ «ТЕМА 10. ЗОВНІШНІ ОЗНАКИ КУЛЬТУРИ В ОРГАНІЗАЦІЇ»

10.1. Зовнішній вияв корпоративної культури в організації

10.2. Етикетні правила поведінки в організації

Іноді ми недооцінюємо роль та значення етикету в нашому житті. Але етикетні правила — це маленькі цеглинки, з яких складаються імідж, репутація людини. Іноді етикетні тонкощі дратують, але водночас вони допомагають висловлювати почуття поваги і симпатії.

До етикету відносимо: правила вітання, представлення та знайомства; звертання до інших; вимоги щодо одягу, поведінку у громадських місцях, поведінку чоловіка щодо жінки; правила піднесення подарунків та сувенірів; накривання столу і поведінки за столом тощо. Сукупність правил поведінки, які регулюють зовнішні прояви людських стосунків, називається етикетом. Великий тлумачний словник сучасної української мови [с, 2671 етикет подає як установлені норми поведінки і правила ввічливості в будь-якому товаристві. Це складова частина зовнішньої культури окремої людини і суспільства загалом. Людина, спілкуючись відповідно до загальноприйнятих правил етикету, тим самим демонструє свою готовність зважати на ту спільноту людей, серед яких вона живе.

Поняття "етикет" (його перекладають як "встановлений порядок поведінки") виникло при французькому дворі за часів Людовика XIV. З того часу етикет містить вимоги, які набувають характеру більш-менш регламентованого церемоніалу і для дотримання яких особливе значення має певна форма поведінки.

Етикет існує в людському суспільстві, мабуть, з перших часів його розвитку. Ще в античному суспільстві цінувалася гідна поведінка людини. Греки, наприклад, вважали, що людина може поводитися добре лише тоді, коли вона має певні моральні якості, гармонію "духу та тіла" (за Платоном), зовнішнього та внутрішнього. Проте зовнішня поведінка людини, що відповідає нормам етикету та правилам хорошого тону, тільки тоді набуває особистісного змісту, якщо в основу її покладено моральні мотиви. Норми та правила поведінки, які з'явилися на ранніх етапах розвитку суспільства і лише з часом отримали загальну назву "етикет", виникли із потреби людей до спільної діяльності. Пізніше їх пристосовували відповідно до матеріального становища людей та їх місця в суспільній ієрархії.

Пристойна поведінка — це результат осмисленого ставлення до власних вчинків, відповідальності за їх наслідки. Не випадково, великі гуманісти минулого про етикет говорили так: "Хороші манери складаються з дрібних самопожертв" (Р. Емер-сон); "Поведінка — це дзеркало, в якому кожен показує свій образ" (Й.В. Гете); "У будь-якому дрібному, навіть незначному, непримітному вчинку вже виявляється весь наш характер: дурень і входить, і виходить, і сідає, і встає з місця, і мовчить, і рухається інакше, аніж розумна людина" (Ж. де Лабрюйєр). В етикеті виявляються моральні, релігійні, психологічні та інші установки, він органічно пов'язаний з моральними нормами та цінностями суспільства. Спостерігається така закономірність: для тих культур, де етикет тісно пов'язаний з релігією, ритуалами, на перший план виходять моральні норми. Там, де такі зв'язки втрачено, увага приділяється зовнішньому боку поведінки.

Етикетні правила є загальнолюдськими або притаманними тільки одному народові. Народи кожної країни вносять в етикет свої корективи та доповнення, зумовлені суспільним устроєм країни, її традиціями, національними особливостями і звичаями. Багато ситуацій, які в Європі регулюються правилами етикету, в таких країнах як Японія або Китай — це складний ритуал (відомий, наприклад, під назвою "китайські церемонії*"), який не може бути ні в чому порушений ні господарем, ні гостем. Деякі з правил етикету спочатку були звичаєм одного народу, а потім стали надбанням всього людства (наприклад, з

Давнього Китаю та Японії людство перейняло вияв поваги до старших за віком людей, з Давнього Риму — звичай гостинності).

В Україні письмові настанови про те, як слід поводитись у суспільстві, з'явилися майже одночасно з розвитком писемності. Звичайно, на зовнішні форми поведінки людей, їх манери та уподобання, вміння поводити себе в оточенні інших впливали умови життя. Тому й правила поведінки та прояви етикету відрізнялися, скажімо, в палаці та селянській хаті. Для дворянських дітей етикет з ранніх років був предметом, якому їх спеціально вчили гувернери: а саме як стояти, як ходити, як сидіти, як їсти, що та як одягати, тобто правилам хорошого тону. Ці правила нерідко були творчістю самих людей, штучно привнесеними, а тому їх треба було спеціально заучувати. Водночас правила пристойної поведінки, що зародилися в надрах загальнолюдської культури, були притаманні всім людям і передавалися з покоління в покоління. На жаль, за радянських часів грубість поведінки та мовлення стала нормою як ознака пролетарського походження. Знання гарних манер вважалося необхідним лише для дипломатів.

Виокремлюють різні види етикету, серед яких можна назвати такі:

• придворний етикет — суворо регламентований порядок та форми поведінки, встановлені при дворах монархів;

• дипломатичний етикет — правила поведінки дипломатів та інших офіційних осіб під час контактів один з одним на різних дипломатичних раутах, візитах, переговорах. Тут під етикетом розуміють сукупність спеціальних засобів та навичок, за допомогою яких відбувається спілкування відповідно до ситуацій та статусу людей, що беруть у ньому участь;

• військовий етикет — зведення загальноприйнятих в армії правил, норм та манер поведінки військовослужбовців;

• загальний етикет, яким визначаються відносини у суспільстві.

З поширенням політичних та економічних зв'язків між країнами почали приділяти більше уваги етикету, аби досягти успіху в переговорах, залучити клієнтів до ділових стосунків, створити собі привабливий імідж. Етикету почали спеціально вчити ділових людей. Наприклад, японці на різноманітні форми навчання з етики й моралі підприємництва, ділового етикету, культури спілкування, витрачають нині до 700 млн доларів на рік [288]. В Америці у зв'язку із зростанням інтересу до питань культури спілкування та етикету ще у 1946 р. було створено Інститут етикету. Його заснувала Емілі Пост, перша дама етикету, як її назвали тоді. Цей інститут мав на меті зберегти традиції, розвинути певні форми поведінки та поширити їх у суспільстві. Створивши нормативний курс етикету, Емілі Пост постійно вдосконалювала його, аналізуючи нові явища ділового життя, форми поведінки людини в бізнесі й суспільстві. Тим самим констатувалось, що етикет, як і саме життя, є постійно змінюваною системою, а не чимось застиглим, встановленим раз і назавжди. Рекомендації цього інституту щодо ролі етикету в діловому житті почали поширюватися і поза межі Америки [268].

У сучасному етикеті виділяють такі основні принципи:

• гуманізму і людяності, який виявляється у вимогах бути ввічливим, тактовним, люб'язним, скромним і точним;

• доцільності, в зв'язку з яким етикет дає змогу людині поводити себе розумно, просто і зручно для неї самої та її оточення;

• естетичної привабливості поведінки;