Розділ «1.2. Поняття інновацій, їх вплив на економічну систему»

Окрім довгих хвиль, М. Д. Кондратьєв визначив також наявність середніх і коротких (3—15 років), які теж виливають на макроскопомічні процеси. Короткі хвилі накладаються на середні, які, відтак — на довгі хвилі (рис. 1.4).

Рис. 1.4. Теорія довгих хвиль Кондратьєва

Простежується чіткий взаємозв'язок між амплітудою коливання економічних циклів та різними чинниками кон'юнктури. Так, наприклад, відхилення від рівноваги першого порядку (попит і пропозиція) призводить до коротких хвиль, рівновагу другого порядку (переливання капіталу в нове обладнання, машини, модернізацію виробництва) досягають коливаннями середніх хвиль, рівновага третього порядку, яка стосується глобальних змін щодо виробничих технологій, сировинної бази, енергетичних питань, спричиняє довгі хвилі. Саме у цей період відбуваються науково-технічні винаходи, відкриття, зміни технологій, які мають найсуттєвіший вилив на соціально-економічне життя суспільства. Кожна наступна фаза довгого циклу є результатом кумулятивних процесів попередньої. Інноваційні зміни, таким чипом, зумовлюються попитом на них, навіть не завжди усвідомленим, а не лише є наслідком економічних, соціальних і політичних обставин. Траєкторія рівноваги економічного зростання одержала назву "тренд" (з англ. trend — загальний напрям (тенденція) розвитку ринку). Вона визначається швидкістю оновлення виробничих фондів та ефективністю інновацій.

1.5. Класична теорія нововведень

Класична інноваційна теорія почала розвиватися у XX ст., на підставі саме ідей М. Д. Кондратьєва. Засновником класичної теорії є австрійський учений Й. Л. Шумпетер, який у 20-х роках XX ст. опублікував праці, де зазначав, що бізнес є основою системи господарювання, а підприємництво — його рушійною силою. Ще у 1909—1911 pp. німецькі вчені В. Зомбарт, В. Мітчерліх описали типи підприємців, охарактеризувавши їхні функції й основні завдання щодо просування технічних новинок на ринок. За цією теорією, підприємець стає носієм технічного прогресу, якщо не зупиняється на впровадженні окремих нововведень у своєму виробництві, а прагне їх поширити. Серед сучасних економістів цю концепцію найбільше розвинув американський спеціаліст П. Друкер, який наголошує, що інноваційність є особливим інструментом підприємництва. У процесі нововведення створюються нові ресурси, а наявні знаходять нові напрями застосування.

Й. А. Шумпетер розглядав технічну інновацію як економічний засіб, що застосовується підприємцями для підвищення прибутків. Тобто під інновацією він розумів комерціалізацію наукових відкриттів та нової інформації. Вчений виділив 5 типів інновацій:

1. Виготовлення нового продукту або відомого продукту з новими властивостями.

2. Впровадження нового, ще невідомого в певній галузі, методу виробництва.

3. Освоєння нового ринку збуту.

4. Отримання нового джерела сировини або напівфабрикатів.

5. Проведення реорганізації (організаційна перебудова), у тому числі створення монополії або її руйнування у конкурентів.

Уперше інновації були диференційовані за двома великими трунами — продуктові та технологічні. Відзначимо, що ідеї виявилися життєздатними, і понині (через 100 років) пе втративши своєї актуальності.

У праці "Кон'юнктурні цикли" (1939) Й. Л. Шумпетер впроваджує поняття базових і вторинних нововведень. Базова інновація реалізує винахід і створює передумови для формування нових технологій і провокує виникнення низки менш значних (вторинних) інновацій, які збираються у так звалі "інноваційні пучки" — кластери. Кожна базисна інновація сприяє створенню пової галузі виробництва, яка послідовно проходить цикли розвитку від початкового періоду різкого зростання через стадію зрілості до поступового занепаду. Цей процес відбувається у двох вимірах — по вертикалі (від більш суттєвих інновацій до дрібніших) і по горизонталі — від низької розповсюдженості до повного насичення нею ринку.

З-поміж теоретиків класичної теорії нововведень чільне місце посідає американський економіст, лауреат Нобелівської премії С. Кузнець. Основним внеском ученого можна вважати формування теорії будівельних циклів тривалістю 15—20 років, які він пов'язував переважно з демографічними процесами. Сучасні дослідники більше схиляються до економічних та соціальних передумов виникнення будь-яких виробничих циклів.

Використовуючи ті самі методи дослідження, що й М. Д. Кондратьєв (побудова трендів на підставі статистичних даних), С. Кузнець установив закономірності довготривалої динаміки і дійшов висновку, що тренд будь-якого з виробничих рядів відображає цикл домінуючої технічної інновації. У 30-х роках він підтвердив думку Й. Л. Шумпетера про взаємозв'язок між підприємницькою активністю і "кластерами" інновацій та з'ясував, що мотиви інвестицій у нові товари або нову техніку виникають лише за умов, коли зростання виробництва не супроводжується впровадженням принципово важливих нововведень. Накопичення застарілої техніки та технологій призводить до зниження продуктивності праці, ефективності виробництва і спричиняє зростання капіталомісткості, поточних витрат та загрозу занепаду бізнесу.

1.6. Неокласична теорія нововведень

Подальшого розвитку теорія нововведень набула після Другої світової війни, передусім у СПІА. Проблеми нововведень у цей час вивчали багато вчених, найвідомішими з-поміж них є Г. Менш, Я. Ван Дейн, X. Фрімен.

Гіпотезу про те, що інновації з'являються в економічній системі нерівномірно, а у вигляді кластерів як цілісної системи продуктів і технологій, розвинув німецький учений Г. Менш.

Розвиток мікроелектроніки тотально вплинув на суспільство, зумовлюючи зміни практично у всіх видах діяльності. Проте виникало протиріччя між новими засобами виробництва та застарілими виробничими відносинами, тобто за новими технологіями "не встигали" управлінські, інформаційні, контрольні, науково-дослідні підрозділи. Все це вимагало якісних змін, оскільки технології розвивалися швидше, ніж надбудова.

На відміну від еволюційної теорії М. Д. Кондратьєва (теорія рівноваги, цикл виражається хвилеподібною кривою) та Й. А. Шумпетера (траєкторія рівноваги є ступінчастою), Г. Менш висунув "гіпотезу нерервності", яка полягала у тому, що нововведення виникають не плавно, а групами, або хвилями, і перебувають у безпосередньому зв'язку з кризовими явищами або процвітанням економіки.