Розділ «1.2. Поняття інновацій, їх вплив на економічну систему»

— засоби виробництва;

— технологічні процеси;

— людський фактор (розвиток особистостей);

— соціальна сфера (зміни поведінки груп, розвиток потреб, культури, цінностей);

— організаційний розвиток (демократизація, едхократія).

Освоєння досягнень науково-технічного прогресу супроводжується ризиком, проте більш небезпечним є пасивне очікування стабілізації ринкової ситуації. Ступінь ризику залежить від виду нововведень. Часткова модернізація обладнання і технології виробництва, оновлення продукції, зменшення питомих витрат пов'язані з помірним ризиком і вважаються обов'язковими умовами підвищення ефективності діяльності. Зі значно більшою небезпекою пов'язане впровадження принципово нових досягнень науки і техніки, що суттєво змінюють технічну базу підприємства й організацію менеджменту.

Інновації неоднозначно впливають на динаміку економічного зростання. З одного боку, відкривають нові можливості для розширення економіки, з іншого — унеможливлюють продовження цього розширення у традиційних напрямах. Інновації руйнують економічну рівновагу, створюють невизначеність в економічній динаміці. За Й. Шумпетером*1 [115], інновація супроводжується творчим руйнуванням економічної системи, зумовлюючи її перехід з одного стану рівноваги в інший.

*1: {Відомості upo життєдіяльність видатних скопомістів, описаних у цьому розділі, — у "Біографічній довідці".}

Нерівномірність інноваційної активності пояснюється особливостями функціонування ринкової економіки. Орієнтуючись на поточний дохід, підприємці керуються економічною кон'юнктурою, не враховуючи довгострокові альтернативи технічного розвитку. Впроваджувати радикальні інновації вони починають лише внаслідок різкого зниження ефективності інвестицій у традиційних напрямах, коли вже накопичені значні збиткові потужності і не вдається вийти з кризи. Па цьому етапі впровадження базисних інновацій є єдиною можливістю подолати депресію. Отже, Й. Шумпетер вважає, що депресія відіграє роль генератора умов для інновацій.

Прихильники протилежної думки вважають, що депресія швидше пригнічує, аніж прискорює впровадження інновацій. Під час депресії збільшується соціальне напруження, його усунення вимагає різних заходів, що створює, своєю чергою, сприятливі можливості організаційних інновацій, забезпечуючи умови для економічних змін. З огляду на це, вважається, що сплеск інновацій відбувається у період пожвавлення або буму.

У період підвищення темній розпитку економіки наявні можливості інновацій за тими напрямами, які в період депресії безперспективні. Під час піднесення економіки більша увага приділяється інноваціям, що удосконалюють продукцію, або технологічним, а у кризовий період — радикальним.

Загальновизнано, що в основі механізму інноваційної діяльності знаходиться прибуток. Існує два підходи щодо механізму первинних інновацій. Перший представлений у дослідженнях Г. Менша і Л. Кляйнкнехта [73]. Вони вважають, що погіршення стану підприємства породжує стимул до інновацій. І навпаки, коли справи процвітають, в організації немає потреби щось суттєво змінювати. Занепад відмерлих галузей спонукає власників капіталу до інвестування в нову продукцію і технологію, незважаючи на те, що прибуток у фазі депресії малий, власники вбачають у цьому менше ризику, аніж в інвестуванні у застарілу продукцію і технології. А. Кляйнкнехт наголошує, що у період тривалих економічних криз відбувається перехід підприємства від стратегії максимізації прибутку (якої воно дотримується в період процвітання) до стратегії мінімізації відносного ризику. Доти, поки наявна продукція і технологія забезпечують достатній дохід, схильність до інновацій невелика, тому що інноваційна діяльність завжди пов'язана з ризиком. У випадку, коли наступає тривала криза і перспективи у традиційних сферах погіршуються, ризик інновацій уже не є значною перешкодою, оскільки будь-які інші інвестиційні альтернативи можуть вважатися ще небезпечнішими. Отже, найбільша кількість базисних інновацій припадає па важкі і тривалі депресії.

Інший підхід (X. Фрімен, Дж. Кларк, Л. Суте) полягає у тому, що саме умнішне підприємство, впевнене у розширенні ринку і зростанні доходів, виявляє підвищщену інноваційну активність. У випадку труднощів підприємству вже не до технологічних новацій. Отож, основна маса первинних інновацій реалізується у період довгострокового стабільного розвитку підприємства.

На пашу думку, протиріччя між цими підходами полягає у тому, яким чином оцінювати період внутрішньо-фірмового планування. Прихильники другого підходу вважають, що цей період відносно короткий. Прихильники першого підходу, навпаки, вважають цей період відносно великим. Відповідно, підприємство заздалегідь враховує можливості майбутнього зростання обсягу продаж і прибутку та здійснюють інновації, не очікуючи початку цього зростання. Саме у момент переходу від стратегії максимізації прибутку до стратегії мінімізації ризику і відбувається розширення внутрішньо-фірмового планування, тому що підприємство заздалегідь планує ризик і збитки. Крім того, на стадії розвитку впроваджуються переважно модифікаційні та інкрементальні інновації, а в кризовий період — радикальні.

Найбільше інновації впроваджують невеликі вузькоспеціалізовані організації. Вони спрямовані на задоволення певних запитів споживачів і здатні гнучко перебудовуватися залежно від характеру і темпів розвитку підприємства. їх організаційні структури менеджменту є найбільш мобільними і чутливими до сучасних науково-технічних тенденцій і організаційно-економічних інновацій.

Впровадження інновацій вимагає змін діючих форм і методів організації менеджменту. Нові товари є надійним засобом забезпечення переваг над конкурентами, встановлення вигідних цін і збільшення частки ринку. Зростання прибутку на основі продуктових інновацій — протидія зниженню норми прибутку. Відтак, технологічні інновації безпосередньо впливають на заощадження витрат і збільшення прибутку, але безпосередньо не впливають на обсяг продажу. Останній може зрости за умови поєднання технологічних інновацій із маркетинговими заходами.

1.3. Класифікація інновацій

Комплексний характер інновацій, їхня різноманітність і багатоаспектність вимагають серйозної розробки й обґрунтованої класифікації. Хоч на практиці певні види інновацій чітко відокремити доволі важко.

Новизну інновацій оцінюють як за технологічними параметрами, так і з огляду ринкових позицій.

За технологічними параметрами розрізняють інновації продуктові та процесні. За допомогою продуктових інновацій одержують принципово нові соціально корисні вироби зі застосуванням нових матеріалів, комплектуючих. Процесні інновації полягають у розробці і використанні нових технологій, методів організації, створенні нових організаційних структур.