Ухвалення цінових рішень зазвичай потребує вибору між різними стратегіями і ускладнене тим, що особа, яка приймає рішення, має передбачити майбутні події, котрі можуть вплинути на очікуваний результат. Ці події стосуються змін у внутрішньофірмових умовах діяльності, попиті, погодних умовах, політичній кон'юнктурі та ін. Деякі з них менеджери здатні контролювати, деякі взагалі не підлягають контролю і навіть прогнозуванню. Отже, стани особи, яка приймає рішення стосовно майбутньої ціни товару, класифікують як стани визначеності, ризику й невизначеності. Відмінності між ними відображують різну міру знань менеджерів. Якщо уявити ці знання як лінію спектру, то на одному її кінці буде визначеність (повне знання), на іншому - невизначеність (повна відсутність знання), а між ними розташується ризик (часткове знання). Поточне розташування менеджера на лінії буде віддзеркалювати рівень визначеності у прийнятті цінового рішення.
Концепція визначеності - це такий стан знання, за якого менеджер заздалегідь має вичерпну інформацію про стан середовища, а відтак знає конкретний результат для кожної альтернативи.
На перший погляд здається, ніби така концепція є нереалістичною, проте існує чимало практичних ситуацій короткострокового характеру, коли менеджери володіють вичерпною інформацією. Проте це не є справедливим для довгострокового терміну, адже передбачити значну кількість динамічних взаємовпливів невідомих змінних, які нас цікавлять, можливо лише у виключних випадках.
Концепція ризику передбачає інформованість про один чи кілька результатів кожної альтернативи, а також ймовірність їхнього настання. Інакше кажучи, менеджер має певне об'єктивне знання про середовище та здатен об'єктивно прогнозувати ймовірну сутність явищ та результат чи віддачу по кожній з можливих стратегій. Концепція невизначеності - це стан, за якого одна чи кілька альтернатив мають ряд можливих результатів, ймовірність яких невідома. Зазвичай такий стан має місце, якщо не існує надійних даних, на базі яких можна було б розрахувати ймовірності. Тому на відміну від ризику прийняття рішень в умовах невизначеність завжди є суб'єктивним: два спостерігачі, які розглядають певну ситуацію, ніколи не дадуть однаковий прогноз - надто не передбачуваними є майбутні зміни.
Розроблення цінового рішення в умовах визначеності здійснюють за допомогою широкого кола методів встановлення ціни, які ми розглядали, - з орієнтацією на витрати, попит, конкуренцію та параметричних. Ціноутворення в умовах ризику й невизначеності ґрунтується на різних економіко-математичних підходах, але кожен з них допомагає своєчасно вибрати оптимальний альтернативний варіант ціни, який дає змогу послабити чи уникнути впливу ризику на фінансові результати. Розгля-немо їх докладніше.
Найчастіше аналіз цінових рішень здійснюють за допомогою теорії ігор, яка досліджує оптимальні стратегії в ситуаціях ігрового характеру, де перетинаються інтереси двох чи більше конкуруючих сторін, які мають різні цілі. Термінологія теорії ігор запозичена зі спортивних і азартних ігор: її учасники називаються гравцями, а оцінка результату гри - виграшем (програшем). В ролі гравців можуть виступати окремі особи, колективи людей або цілі організації (підприємства), що переслідують свої цілі. Якщо в грі стикаються інтереси двох гравців, то вона називається парною грою, а якщо більше - множинною грою.
Залежно від характеру виграшу розрізняють три типи ігор: з позитивною, негативною і нульовою сумою виграшу.
Гра з позитивною сумою виграшу - гра, в якій сам процес змагання приносить користь всім його учасникам. Інакше кажучи, така гра вигідна не лише переможцеві, а й тому, хто програв, оскільки в будь-якому разі і він отримає щось позитивне для себе. Така модель лежить в основі спортивної і наукової діяльності. Тому чим довше продовжується така гра, тим більше виграш для гравців.
Гра з нульовою сумою виграшу - змагання, в якому сума виграшів всіх учасників дорівнює нулю. Простіше кажучи, один гравець виграє рівно стільки, скільки програє інший.
Гра з негативною сумою виграшу - вид змагальної діяльності, в якій всі учасники змушені нести витрати, але навіть переможець може отримати виграш менший, ніж його витрати. Така гра гарантує витрати, але не гарантує обов'язкового отримання вигоди - наприклад, війни, дуелі, трудові конфлікти та ін. Той, що програв, ніколи не отримає для себе жодного виграшу. Більш того, чим довше триває така гра, тим ймовірніше, що навіть переможець врешті-решт вирішить для себе, що розпочинати гру було не варто.
Цікаво, що ціноутворення в багатьох випадках є грою з негативною сумою виграшу, особливо це проявляється в сфері цінової конкуренції компаній. Насправді, чим довше триває цінова конкуренція і чим запекліший характер вона має, тим сильніше підривається цінність для конкуруючих фірм того ринку, за який вони борються. Цінова конкуренція може перетворитися на гру з позитивною сумою виграшу лише за виняткових обставин:
• якщо попит на даний товар високоеластичний, і зниження цін породжує різке його збільшення;
• якщо збільшення попиту веде до такого зростання продажу, що відповідне йому зростання виробництва породжує ефект масштабу, достатній для компенсації початкового падіння прибутковості через зниження ціни.
От чому цінової конкуренції краще уникати. Перш ніж вплутатися в цінову боротьбу, варто подивитися на неї з позицій гравця, який приречений зазнати втрат навіть у разі перемоги. У цьому сенсі для менеджерів і фахівців з ціноутворення корисною є логіка компромісу і здатність "перемагати у війнах, не вступаючи в них".
Водночас найбільш простою і теоретично розробленою грою є гра двох осіб з нульовою сумою, яка і буде об'єктом нашого вивчення при ухваленні рішення про ціну.
Рішення задач такого типу потребує визначення кількості гравців, правил гри, можливих стратегій поведінки гравців і можливих виграшів гравців (негативний виграш розуміють як програш).
В задачах про ціноутворення в якості гравців найчастіше виділяють фірму, яка встановлює ціну, і споживачів, які реагують на неї своїм попитом. Стратегії, тобто дії гравців, можуть бути кінцевими і нескінченними. При дослідженні кінцевої гри складають матриці виграшів, а нескінченної - функції виграшів. При цьому як виграш використовують прибуток (збитки) підприємства від встановлення тієї чи іншої ціни. Таким чином, менеджер розглядає всі можливі ціни, очікуваний від них прибуток і обирає найбільш прийнятну ціну.
Для ухвалення цінового рішення менеджер розглядає всі альтернативи і стани природи. Альтернатива - напрям дії або стратегія, яку може вибрати той, хто ухвалює рішення (можлива ціна). Стан природи - ситуація, на яку менеджер не може вплинути або його вплив обмежений (обсяг попиту, погодні умови та ін.). Зрештою вибирається та альтернатива, яка у поєднанні зі станом природи дасть оптимальний грошовий результат.
Якщо це ситуація ризику, то найбільш загальним критерієм вибору альтернативи є величина очікуваної цінності (вартості) того чи іншого варіанту. Якщо ситуація невизначеності - то процедура рішення ухвалюється на основі інших критеріїв.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Ринкове ціноутворення» автора Мазур О.Є. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЦІНОУТВОРЕННЯ В УМОВАХ РИЗИКУ І НЕВИЗНАЧЕНОСТІ“ на сторінці 1. Приємного читання.
