Для забезпечення безпеки руху дослідники рекомендують після 3 годин роботи давати водієві 15 хвилинну перерву, а після трьох наступних годин безперервної роботи 30 хвилинну перерву для відпочинку. Перерва тривалістю 30 хвилин повинна розподіляться таким чином: після 4 годин роботи - 5 хвилинна перерва, після 5 годин роботи - 10 хвилинна перерва і після 6 годин - 15 хвилинна перерва [64, 68]. Обов'язкову перерву тривалістю годину визначають дослідники в роботі [67].
Для водіїв автобусів, що працюють на регулярних пасажирських лініях, з їхньої згоди може встановлюватися робочий день з поділом зміни на дві частини не пізніше, ніж через 4 години після початку роботи з урахуванням часу, необхідного для повернення на місце стоянки. При цьому час перерви, що повинен бути не менше двох годин, без урахування часу обідньої перерви, в робочий час не включається [2, 14, 57, 60].
Більш диференційовані рекомендації з регламентації перерв були наведені в роботі [44]. Згідно з цими дослідженнями при міських автобусних перевезеннях у першу зміну 1-а перерва для відпочинку необхідна після двох годин роботи на маршруті; 2-га перерва (для прийому їжі й відпочинку) - після 3,5-4 годин; 3-я перерва - після 5 годин; 4-та перерва - після 6-6,5 годин; наступні перерви необхідно організовувати через кожні 1-1,5 години роботи на маршруті. В другу зміну 1-а перерва для відпочинку необхідна після 2,5-3 годин роботи на маршруті; 2-га перерва (для прийому їжі й відпочинку) - після 5 годин; 3-я перерва -після 6-6,5 годин; наступні перерви необхідно організовувати щогодини роботи на маршруті. При 9-10 годинній робочій зміні другу перерву для прийому їжі (поєднується з перервою для відпочинку) необхідно влаштовувати через 3,5-4 години після першої обідньої перерви [44].
При приміських автобусних перевезеннях 1-а перерва для відпочинку необхідна після 2,5-3 годин роботи на маршруті, 2-а перерва для прийому їжі й відпочинку після 4-5 годин, 3-я перерва - після 6-6,5 годин, 4-а перерва для прийому їжі й відпочинку після 8 годин [44].
Тривалість обідньої перерви водія пасажирського транспорту повинна складати 45-60 хвилин, тривалість однієї внутрішньозмінної перерви для відпочинку - 5-10 хвилин [44]. За іншими даними час для короткочасного відпочинку тривалістю не менше 15 хвилин надається в кінцевих пунктах маршруту [60].
З огляду на тривалість періоду впрацьовування, протягом якого водії беруть участь у великій кількості дорожньо-транспортних пригод, перша перерва для відпочинку тривалістю 5-10 хвилин доцільна не раніше, ніж через 2,5-3 години водіння [49]. На думку інших дослідників, після 2 годин безперервного руху автобуса необхідно передбачати 5 хвилин відпочинку, а в наступні 2 години - 10 хвилин [12, 64]. У другій половині робочого дня рекомендується організовувати перерви, які поступово збільшуються від 5 до 15 хвилин через кожні 1-2 години [49].
З урахуванням динаміки працездатності тривалість і періодичність перерв визначаються, з одного боку, кількістю періодів її спаду, а з іншого боку - глибиною її зниження [53]. Тривалість регламентованих перерв для відпочинку обумовлюється хвилеподібним характером відбудовних процесів [54]. Обідню перерву доцільно призначати в період максимального спаду працездатності, але не пізніше 3-4 годин після початку роботи. Її тривалість повинна складати 0,5-0,75 години [32].
Там, де ставляться високі вимоги до уваги й точної координації рухів, де велике нервово-психічне навантаження, переважніше короткі (510 хвилин), але часті перерви [53]. При фізичній роботі оптимальна тривалість перерви складає 7-15 хвилин.
При визначенні моментів призначення перерви на відпочинок дослідники використовують різні підходи. Деякі автори вважають, що перерви необхідно призначати при перших ознаках стомлення [32, 54]. При цьому уточнюється, що додаткові короткі перерви для відпочинку водіїв тривалістю 5-10 хвилин необхідно призначати на моменти виникнення цих ознак [32]. Інші вважають, що невелика стомлюваність впливає на витривалість організму й компенсується резервами. Також існує думка, що перерви на відпочинок повинні цілком знімати втому. Однак, як відзначають дослідники, на практиці це не спостерігається і навіть обідня перерва цілком не ліквідує почуття втоми [54]. Тривалі перерви більше 20 хвилин (не враховуючи обідню) небажані, тому що вони призводять до появи додаткових періодів впрацьованості [53, 54]. Першу перерву для відпочинку доцільно надавати через 2-2,5 години після початку роботи. Другу перерву необхідно призначати через 1-1,5 години після обіду, а останню - не пізніше, ніж за 1-1,5 години до закінчення роботи [54].
Відповідно до раніше проведених досліджень, після компенсаційного відпочинку відновлюється загальний рівень працездатності, що відповідає початку тієї фази, наприкінці якої введена перерва. Тому першу перерву варто призначати наприкінці стадії стійкої працездатності [32]. За рекомендаціями фізіологів для працівників за пультом керування доцільно надавати 10 хвилину перерву для відпочинку після кожної години роботи. Часті перерви по 5-10 хвилин застосовуються при роботах з великою нервовою напругою, високим темпом і підвищеною монотонністю [54]. Час простою на кінцевих зупиночних пунктах маршрутів перевезення пасажирів варто розглядати, як відпочинок. Час на відпочинок потрібно зменшити на величину часу простоїв. Якщо при цьому буде отриманий негативний результат, то в режим праці й відпочинку включають тільки дві паузи по 5-10 хвилин [32]. При цьому довільні перерви звичайно менш ефективні, чим регламентовані, тому що вони не завжди можуть влаштовуватися в найбільш підходящий час [6, 53]. Також дослідники відзначають, що потреба в компенсаційному відпочинку обґрунтовується енергетичними витратами. Так, якщо водій витратив 755 кДж за 50 хвилин, то на компенсаційний відпочинок потрібно 10 хвилин, якщо за 40 хвилин, - то 20 хвилин і т.д. Рекомендований для водіїв режим праці й відпочинку повинен включати п'ятихвилинну перерву після перших 55 хвилин роботи, десятихвилинну - після других 55 хвилин, п'ятихвилинну - після третіх 55 хвилин, тридцятихвилинну - після чотирьох годин роботи. Далі перерви повинні розподіляться, як і в дообідній період [32].
При розподілі перерв для відпочинку протягом робочої зміни, на думку фізіологів, необхідно виходити з того, що втома у другій половині значно більша, ніж у першій. Внаслідок цього 30-35% часу для відпочинку доцільно надавати до обіду, а 65-70% - після обіду [54]. На думку інших дослідників, при плануванні внутрішньозмінних режимів доцільно передбачити, щоб у першу й останню години праці робоче навантаження повинне бути на 10-15% менше, ніж у середині робочої зміни [53].
Раніше проведені дослідження показали, що неповноцінний відпочинок позначається на рівні безвідмовності водія в наступний робочий день [42, 44, 48]. Важливе місце при розробці режимів праці й відпочинку операторів займає визначення припустимого інтервалу між робочими змінами [53]. Ймовірність дорожньо-транспортних пригод при 6 годинній тривалості сну в 1,5 рази вище, ніж при 7-8 годинній. Скарги на втому, зниження уваги, порушення сну, сонливість при тривалості сну менше 6 годин пред'являють відповідно на 16,6%, 20,8%, 35,4% і 27,1% водіїв більше, ніж при тривалості сну 7-8 годин [44]. Інші дослідники наводять дані, що майже в половини водіїв відзначається поява сонливості під час водіння; водії, що сплять перед зміною менше 6 годин, відзначають зниження уваги до кінця зміни в 2,5 рази частіше, ніж при тривалості сну 8 годин [48]. Фактичні дані, наведені в роботі [44], показують, що 66,9% водіїв автобусів сплять перед зміною менше 7 годин, а відповідно 16,2% -менше 6 годин. При цьому кожен п'ятий водій не відчуває, що він цілком відпочив після нічного сну. Якщо людина після напруженої роботи вдень систематично недосипає вночі, то почуття втоми в нього починає з'являтися ранком ще до початку роботи. Однак, перевтома виникає і при нормальному нічному відпочинку, що може виявитися недостатнім, якщо робота з обсягу, інтенсивності і тривалості перевищує психофізіологічні можливості людини [42]. Основним засобом попередження перевтоми є повноцінний нічний сон без перерви не менше 7 годин [26]. До аналогічного висновку прийшли дослідники в роботах [32, 44, 54], на думку яких тривалість сну перед зміною водія автотранспорту повинна складати 7-8 годин.
Мінімальна тривалість міжзмінного відпочинку водіїв пасажирського автотранспорту повинна бути не менше подвійної тривалості попередньої робочої зміни [14, 44, 57, 60, 61, 64]. В окремих випадках час щоденного відпочинку може бути зменшений до 12 годин [10, 57, 60, 61]. Інші дослідники визначають, що його тривалість повинна бути не менше 12 годин [12, 39] або 10 годин [32, 64, 68]. Якщо робоча зміна продовжується більше 8 годин, відпочинок після неї повинний бути не менше 12 годин. Між двома неповними змінами тривалість відпочинку може бути скорочена до 8 годин [64].
Щотижневі дні відпочинку надають водіям у будь-які дні тижня рівномірно протягом місяця [10, 12, 39, 57], але не рідше одного разу на тиждень [57]. При п'ятиденному робочому тижні водіям надають два вихідних дні протягом тижня [57]. При цьому тривалість щотижневого відпочинку повинна бути не меншою 24 або 42 години в залежності від прийнятого режиму роботи автотранспортного підприємства [10, 12, 39, 57]. Щотижневий безперервний відпочинок водія повинен безпосередньо передувати або слідувати за щоденним відпочинком, при цьому сумарна тривалість часу відпочинку разом з часом перерви для відпочинку й харчування в день, що передує цьому відпочинкові, повинна складати не менше 42 годин [2, 60].
При підсумованому обліку робочого часу і тривалості зміни понад 10 годин тривалість щотижневого відпочинку може бути меншою за 42 години й більшою за 29 годин [2, 6, 10, 57]. Інші дослідники приводять рекомендації, згідно з якими при цих умовах тривалість щотижневого відпочинку може бути більшою або меншою 42 годин, але не менше 24 годин, однак у середньому за обліковий період цей відпочинок повинен бути не меншим 42 годин [2, 64]. На думку третіх, тривалість щотижневого відпочинку може бути скорочена до 30 послідовних годин, з яких не менше, ніж 22 години протягом тієї самої доби [60].
Дослідники відзначають, що при розробці режимів праці й відпочинку необхідно враховувати: закономірності динаміки працездатності, конкретні організаційно-технічні умови виробництва, особливості відновлення фізіологічних функцій організму [54]. Розробка раціональних режимів праці й відпочинку повинна проводиться з використанням наступних методичних принципів: раціональне чергування роботи з відпочинком для попередження перевтоми, підвищення працездатності й продуктивності праці; розробка режимів праці й відпочинку для працівників фізичної, розумової, нервово-напруженої праці базується на єдиній методологічній основі; обґрунтування кількості й тривалості перерв для відпочинку в умовах різної тривалості робочої зміни базується на однакових принципах і методології; перерви для відпочинку, крім обіднього, надаються за рахунок робочого часу; перерви для відпочинку повинні бути регламентованими [54].
При розробці режимів праці й відпочинку водіїв для конкретних умов перевезення дослідники пропонують використовувати наступні рекомендації [32]:
• дослідження працездатності групи водіїв з 10-12 чоловік за допомогою хронометрування керуючих дій протягом робочої зміни протягом 5-6 днів (вивчення продуктивності);
• визначення статистично достовірних фізіологічних показників працездатності тієї ж групи водіїв (наявність адреналіну в крові та ін.);
• дослідження статистично достовірних показників витрати енергії в процесі роботи;
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Розробка розкладу руху транспортних засобів при організації пасажирських перевезень» автора Давідіч Ю.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Тривалість праці й відпочинку водіїв при виконанні технологічного процесу перевезення пасажирів“ на сторінці 3. Приємного читання.
