Розділ 5

Хлопцеві здавалося, що то хтось з слуг коло його порається.

Карпо передав мокру одежу Максимові, щоб той просушив її при огні.

За той час приніс старий Охрім кухоль теплого козячого молока.

Хлопець узяв кухоль в руки й став жадно пити молоко.

—  Добре молоко? — питає старий.

—  Не добре, воно смерділо. Завтра мені такого не давай.

—  У мене, дитино, іншого нема...

—  То завези мене зараз до мами...

—  Тепер не можна — ніч, у лісі вовки бувають. Можуть тебе з’їсти.

Хлопець почав плакати. Його вдягли в просушену одежину й поклали спати. Він довго ще хлипав, поки заснув утомлений.

Старий узяв каганець і ввійшов до першої печери. Він поставив на столі борщу з рибою, паляницю, меду...

По вечері вийшли на двір. Ніч була прегарна. На блакитному небі світив великий місяць. Усюди було тихо, лиш соловейко в садку аж заходився, так виспівував. В воздусі пахло від розквітлої садовини, що, мов снігом, вкрилася білим цвітом. Дерева кидали дивовижні тіни на мураву.

Чарівна українська ніч!

Старий виніс кілька кожухів і розіслав на землі під роскішною черешнею.

—  Ну й козаки з нас! —  крикнув Карпо. — А де ж наші коні?

—  Не журись про коней, їм добре й безпечно. Он там пасуться поприпинані.

—  А не бував тут часом вовка?

—  Буває й вовк, та в мене добрі собаки. Здалека його почують та розірвуть на шматки. Сідайте ось тут, коли не голодні, та розкажіть мені, звідкіля ви й куди їдете?

Карпо став розказувати старому про все, що ми вже знаємо...

Дід Охрім вислухав усе, покурюючи люльку, та к каже: