Пригоди Олівера Твіста

РОЗДІЛ XXXV

оповідає про незадовільне завершення Оліверової пригоди, а також про досить важливу розмову між Гаррі Мейлі і Розою

Усі мешканці будинку вискочили на крик Олівера. Чоловіки побігли шукати старого єврея і його супутника, але всі пошуки виявилися марними. Ніде довкола не було навіть слідів квапливої втечі, але ніхто не сумнівався, що хлопчик бачив Фейгіна і незнайомця.

Коли зовсім стемніло, пошуки довелося припинити. Джайлз обійшов усі шинки сусіднього села, містер Мейлі з Олівером поїхали до сусіднього містечка, щоб розпитати про нежданих гостей, але це нічого не дало. Поступово ця пригода почала забуватися.

Тим часом Роза швидко одужувала. Вона вже потроху виходила гуляти в садку, і її сміх благотворно діяв на всіх мешканців будиночка. Та Олівер помітив, що місіс Мейлі і Гаррі надовго усамітнювалися і про щось стиха говорили, а на Розиному обличчі були видні сліди сліз. По всьому було ясно, що якась обставина позбавляє душевного спокою і дівчину, і, можливо, ще когось.

Врешті одного ранку Гаррі Мейлі попросив Розу вислухати його. Він розповів дівчині, які страшні хвилини пережив, коли дізнався, що вона тане, мов легка тінь під променем з небес. Думки про неї перетворилися на страшні, нестерпні тортури, адже вона могла вмерти, так і не довідавшись, як він її безмежно кохає.

Роза підвела голову, і Гаррі побачив дві сльозинки в її очах. Але дівчина пересилила себе і твердо заявила, що йому слід негайно виїхати, бо на нього чекають важливі й благородні діла. Він має знайти собі дівчину, ім’я якої не кине тінь на нього і його сім’ю. Роза вважала своїм обов’язком розвіяти всі мрії закоханого молодика, адже один його хибний крок може позбавити можливості досягти успіху в житті.

Наостанок Гаррі хотів дізнатися, чи була б відмова Рози такою категоричною, якби йому судилося тихе, непримітне життя, якби він був бідний, хворий чи безпорадний? Не вагаючись, дівчина відповіла, що ніколи не залишила б його в тяжкому випробуванні.

РОЗДІЛ XXXVI

дуже короткий і, на перший погляд, не такий уже важливий, але прочитати його треба — і як продовження попереднього, і як ключ до одного з наступних

Лікар був здивований рішенням Гаррі виїхати в Лондон негайно і хотів випитати, чи не в тому причина такого поспіху, що дуже скоро відбудуться вибори і виникла необхідність боротьби за голоси виборців. Але Гаррі перевів розмову на інше.

Містер Джайлз почав виносити речі, а Гаррі поманив Олівера до себе. Він попросив хлопчика, який уже добре навчився писати й читати, описувати йому все про місіс Мейлі і Розу, а листи надсилати на головний поштамт у Лондоні так, щоб жінки ні про що не здогадувалися. «Олівер, якого таке важливе й почесне доручення одразу піднесло у власних очах, урочисто пообіцяв зберігати таємницю й надсилати найдокладніші повідомлення».

Від’їзд був поспішний, але Роза спостерігала за ним із-за білої фіранки і ще довго сумно дивилась услід кареті.

РОЗДІЛ XXXVII,

у якому читач помітить суперечності, досить характерні для подружнього життя

Містер Бамбл сидів у вітальні робітного дому і спостерігав за тим, як мухи потрапляли до паперової мухоловки і билися у барвистій сітці. Можливо, ці приречені комахи нагадували йому якусь прикру подію його власного життя.

Містер Бамбл дуже змінився. Куди поділися обшитий галуном сюртук і трикутний капелюх? Бамбл більше не був парафіяльним бідлом. Одружившись із місіс Корні, він став наглядачем робітного дому. Минуло лише вісім тижнів з цього щасливого моменту, а містер Бамбл уже зітхав, що продався за шість чайних ложечок.

Місіс Бамбл теж не відчувала себе щасливою у подружньому житті. Вона не корилася чоловікові, усіляко принижувала його перед пожильцями, підривала його авторитет в очах богаділок, доводила свою правоту силою, дряпаючи, тягаючи за волосся, штовхаючи чоловіка. Вона залякала колись грізного повелителя пожильців робітного дому, змусила його коритися їй, а містер Бамбл називав її «любонько», «голубонько», намагаючись зникнути з-перед очей сварливої жінки.

Одного дня він пішов у трактир і сів поряд із незнайомим чоловіком. Через деякий час незнайомець заговорив із містером Бамблом, пригостив його випивкою, а потім став розпитувати про історію народження Олівера Твіста. Він не дуже церемонився із відставним бід- лом, запропонував йому соверен за інформацію про «стару відьму, що приймала пологи в матері Олівера».

Містер Бамбл швидко зрозумів, що може заробити більшу суму, а тому розповів, що його дружина говорила із помираючою Саллі і щось знає про справу, яка так цікавить незнайомця. Чоловік призначив зустріч подружжю, написав адресу якогось закутка на березі річки, розрахувався за випите і рушив до дверей. Містер Бамбл зупинив незнайомця і запитав, кого їм шукати. «Мене звати Монкс», — відповів той і квапливо попростував далі.

РОЗДІЛ XXXVIII,

який містить звіт про те, що відбулося між подружжям Бамблів і містером Монксом під час їхньої вечірньої зустрічі

Чорні хмари пролили перші краплі дощу, коли містер і місіс Бамбл пізно ввечері рушили на призначену зустріч. Вони йшли мовчки всю дорогу.

Місцевість, до якої вони простували, віддавна правила за притулок покидькам суспільства, що мешкали у нашвидку зліплених халупах над самою річкою. Посеред цієї купи халуп височіла напівзруйнована велика споруда. Колись ця руїна була фабрикою.