Пригоди Олівера Твіста

Ніч була темна, і поодинокі перехожі швидко йшли своєю дорогою, не помічаючи ні жінки, ні чоловіка.

Пробило північ, коли на середині мосту зупинилася карета, з якої вийшли молода дама і сивий джентльмен. Ненсі підійшла до них, але не заговорила, бо саме тут проходив чоловік у селянському одязі. Дівчина запропонувала спуститися на сходи з мосту, не помітивши, що саме туди пішов селянин і затаївся у найтемнішому кутку, щоб мати змогу при потребі продовжити переслідування. Але Ненсі підвела своїх супутників просто до шпигуна, який міг почути кожне слово, і зупинилася. Не підозрюючи, що їх підслуховують, дівчина поділилася з міс Розою і джентльменом своїми тривожними передчуттями, і ті відчули жаль до цієї загубленої душі.

Джентльмен заговорив про свої плани щодо способу випитати таємницю у Монкса через Фейгіна, але Ненсі заперечила, що ніколи не викаже цього диявола в людській подобі, який понівечив її життя, але залишається її спільником. Вона заручилася їхнім чесним словом, що ні Фейгін, ні Сайкс не постраждають, і лише тоді описала Монкса. Джентльмен закінчив опис і заявив, що, здається, він знає цього пройдисвіта. Прощаючись, джентльмен запевнив Ненсі, що зробить все залежне від нього, щоб витягти дівчину, дати їй тихий, безпечний притулок, повернути душевний спокій. Він просив Ненсі облишити все, кинути життя злодійки і скористатися зі слушної нагоди вдихнути чисте повітря. Джентльмен бачив, що вона переживає внутрішню боротьбу, але відмовитися від життя, що тримає її, ніби ланцюгом, не може.

Ненсі пояснила, що зайшла надто далеко, щоб повернутись, просила залишити її в домі, який вона сама собі створила справами всього свого життя.

Нарешті вони розпрощалися і розійшлися. Шпигун, який все чув від слова до слова, був здивований і ще деякий час постояв на місці, а потім, скрадаючись, подався до Фейгінової домівки.

Фатальні наслідки

Пізно вночі Фейгін сидів перед згаслим каміном «і в задумі гриз довгі чорні нігті, виставляючи напоказ свої беззубі ясна, на яких де-не-де стирчали ікла, схожі на зуби собаки чи пацюка».

На підлозі мирно спав Ной Клейпол. Фейгін дивився на нього, а в душі наростала досада на дівчину, яка виявилася зрадницею.

У кімнату зайшов Сайкс із пакунком у руках. Фейгін втупився в грабіжника, а потім почав натякати на те, що серед них є зрадник. Сайкс спочатку нічого не зрозумів, а потім заявив, що якби таке сталося, то він власними руками прикінчив би падлюку, яка виказала б їх. Почувши це, Фейгін розбудив Ноя і наказав розповісти їм усе, про що той дізнався, шпигуючи за Ненсі.

Ной докладно розповів про зустріч Ненсі з леді і джентльменом на Лондонському мосту, про їхню розмову, про те, що Несі відмовилася видати своїх спільників, але назвала будинок, де вони сходяться.

Почувши все це, Сайкс оскаженів і вискочив за двері. Ні разу не спинившись, ні на мить не завагавшись, дивлячись просто себе з диким рішучим виглядом і так зціпивши зуби, що під шкірою випнулися вилиці, грабіжник мчав щодуху, аж поки не опинився біля дверей свого житла. Він зайшов у кімнату, де спала Ненсі, двічі повернув ключ у замку і притиснув до дверей важкий стіл.

Ненсі прокинулась і дивилася на нього сполоханими очима. Якийсь час грабіжник сидів, важко дихаючи, а потім схопив дівчину і затулив її рота своєю важкою лапою. Ненсі вчепилася в його руки, благала про пощаду, нагадувала, від чого вона відмовилася заради нього, говорила про свою вірність, але вбивця вирвав свою руку, схопив пістолет і двічі вдарив важким руків’ям жертву по голові. Ненсі впала, заливаючись кров’ю, та одразу підвелася. Не тямлячи себе з люті, озвірівши від вигляду крові, Сайкс схопив важку палицю і вдарив нею Ненсі по голові.

Сайксова втеча

Ясне сонце, яке однаково щедро ллє своє сяйво крізь дорогі кольорові шибки і заліплені папером віконця, освітило кімнату, де лежала вбита дівчина. Це страхітливе видовище лякало Сайкса.

Раптом почувся стогін, і рука дівчини здригнулася. Тоді, не тямлячи себе від страху і люті, Сайкс знов і знов бив Ненсі. Потім він кинув палицю у вогонь, умився, почистив одяг і позадкував до дверей, тягнучи за собою собаку.

Вийшовши з будинку, вбивця швидко подався геть. Він ішов вулицями, не розбираючи дороги, простував пустищем, блукав полями, пускався бігти, зупинявся, лягав перепочити, а потім знов ішов. «Давно минув ранок, а за ним і день, і вже стало вечоріти, а Сайкс усе ходив то туди, то сюди, кружляючи в одному місці». Нарешті він зайшов у село, звернув до невеличкої пивнички, замовив вечерю і сів у кутку, слухаючи балачки селян. Раптом у кімнаті з’явився ще один гість. Це був галасливий крамар, який торгував усіляким начинням. Селяни почали перекидатися жартами, розпитували про товар. Крамар виймав із свого короба ремені, бритви, мило і засіб для виведення всіляких плям. Щоб підтвердити ефективність чудодійного засобу, крамар узяв капелюха Сайкса, на якому помітив пляму, і хотів її вивести. Убивця схопився на ноги, вирвав капелюх із рук оторопілого торговця і кинувся на вулицю. Там він побачив поштову карету і, затаївшись у темряві, став прислухатися до розмови кондуктора і поштаря. Мова йшла про жахливе вбивство молодої дівчини. Сайкс почекав, поки карета від’їде, а потім пішов безлюдним і темним шляхом. Раптом у темряві він побачив знайому постать Ненсі, почув її передсмертний стогін. Убивця на мить зупинився, а потім щодуху побіг. Постать не відставала від нього. «Вона летіла поряд на крилах тихого сумного вітру, що не посилювався, але й не вщухав». Волосся на голові в Сайкса стало сторч, кров захолола в жилах. Часом його сповнювала відчайдушна рішучість відігнати примару, але постать весь час залишалася поряд.

Сайкс сховався у якомусь хліві, але перед ним у темряві світилися очі вбитої дівчини.

Раптом нічний вітер доніс до нього несамовиті крики і лемент. Десь далеко була пожежа, і Сайкс кинувся туди, поближче до людських голосів. Він разом з чоловіками і жінками рятував худобу, носив воду, заливав вогонь.

Зайнявся ранок. Потомлені люди посідали біля руїн, завели розмову, і Сайкс знову почув про убивство дівчини. Він поквапився піти звідти, знову блукав безлюдними полями, а потім гайнув навпростець до Лондона, де його, як він думав, не шукатимуть. Єдине, що може навести нишпорок на його слід, — це примітний собака. Сайкс вирішив утопити пса, але той, відчувши небезпеку, втік від хазяїна.

Монкс і містер Браунлоу нарешті зустрічаються