Пригоди Олівера Твіста

Сайкс запустив руку у вікно, схопив хлопчика за комір, витяг назовні. Олівер відчув, що його кудись тягнуть, і знепритомнів.

РОЗДІЛ XXIII,

який переповідає зміст приємної бесіди між містером Бамблом і однією леді й показує, що навіть парафіяльному бідлу властиві людські слабості

«Увечері вдарив мороз», пронизливий вітер розвіював кучугури снігу, збивав білу куряву і з моторошним виттям накидався на перепони на своєму шляху. Люди, які живуть в теплих оселях, холодними зимовими вечорами збираються перед каміном і дякують Богові, що вони вдома. Але «багато пасинків суспільства за такої негоди назавжди заплющують очі просто неба на наших вулицях, і Хоч які гріхи обтяжують їхню душу, навряд чи на тому світі їм випадуть гірші муки».

Наглядачка робітного дому місіс Корні вмостилася перед веселим вогнем каміна і лагодилася потішити свою душу чашечкою чаю. «Маленький чайничок і одна-єдина чашка на столі викликали в неї сумні спогади про містера Корні (який помер усього лише двадцять п’ять років тому), і вона вкрай зажурилася». Раптом її потривожив тихенький стукіт у двері. На порозі виросла фігура містера Бамбла. Місіс Корні вагалася, чи пристойно буде прийняти чоловіка в пізній час, але все-таки запросила його до кімнати. Вони поговорили про сьогоднішню жахливу погоду, про безсовісних бідняків, які звертаються по допомогу, про одного невдячного негідника, який не взяв сиру картоплю і борошно, бо він, бач, бездомний і не зможе приготувати їжу. А потім цей нахаба пішов і помер на вулиці. Вони зійшлися на тому, що головна засада допомоги біднякам — «це давати їй саме те, чого вони не потребують. Врешті їм набридне ходити, і вони махнуть рукою».

Місіс Корні пригостила містера Бамбла чаєм. Вони сиділи за столом так близько, що бідл, допивши чай, «обтер губи й без зайвих слів поцілував наглядачку», а потім обійняв її за талію. Раптом це зухвальство перервав стукіт у двері. На порозі з’явилася страшенно бридка богаділка, яка повідомила, що стара Саллі конає в страшних муках і просить покликати наглядачку. Місіс Корні попросила містера Бамбла зачекати на неї, а сама пішла до помираючої.

Залишившись на самоті, бідл полічив чайні ложки, оглянув срібного молочника, пильно обдивився меблі, «наче складаючи їх детальний опис».

РОЗДІЛ XXIV,

у якому йдеться про річ, майже не варту уваги. Проте розділ цей недовгий, і в нашій оповіді він ще може виявитися важливим

Тіло богаділки, вісниці смерті, «було згорблене від старості, руки й ноги тремтіли, обличчя, перекошене в безглуздій посмішці, скидалося більше на маску, створену рукою божевільного майстра, аніж на витвір природи».

Стара не встигала за наглядачкою і відстала десь у коридорі. Місіс Корні підійшла до хворої, яка лежала в голій кімнаті на мансарді. Коло ліжка сиділа інша стара богаділка, а перед каміном стояв учень аптекаря, який повідомив, що Саллі залишилося жити щонайбільше дві години. «Наглядачка роздратовано скривилася, загорнулась у шаль і сіла у хворої в ногах».

Богаділки перейшли ближче до жевріючого каміна і простягли до вогню свої кістляві руки. «В зловісних відблисках їхні зморшкуваті обличчя зробилися ще бридкішими».

Саллі лежала без тями, і наглядачка вже хотіла йти, як раптом хвора розплющила очі, побачила богаділок і попросила їх вигнати. Обидві потвори жалісно залементували, але скорилися наказу начальниці і вийшли.

«Вмираюча з останніх сил намагалася не дати згаснути іскрі життя». Вона почала розповідати про молоду жінку, яку понад десять років тому підібрали на вулиці. Невідома народила хлопчика й померла. Саллі ледве згадувала ті давні події, але їй вистачило сил сказати, що вона вкрала у породіллі єдину річ, яку вона мала. То було щире золото, яке могло врятувати їй життя, та вона тієї речі не продавала, — ховала її на грудях.

Помираючи, молода мати благословила своє дитя і доручила Саллі зберегти єдину цінну річ для сина, але богаділка вкрала її. Хвора ледве спромоглася перед смертю сказати, що хлопчика звати Олівер і що він дуже схожий на матір.

Наглядачка вийшла з кімнати і спокійно сказала, що Саллі так нічого путнього і не повідомила.

РОЗДІЛ XXV,

у якому знову повертаємося до містера Фейгіна й компанії

Того ж таки вечора, коли в робітному домі помирала Саллі, містер Фейгін сидів біля каміна, поринувши в задуму. За столом позад нього грали у віст Пройда, Чарлі Бейтс і містер Чітлінг. Пройда весь час вигравав, хоча грав один проти двох. Чарлі Бейтс розумів, у чому хитрість, але весело сміявся, слідкуючи за Пройдою.

Містер Чітлінг програв останні гроші і кинув карти. Сьогодні він був небагатослівний, про щось зосереджено думав, а Чарлі добре знав, що Томмі Чітлінг вклепався в Бейтс. Кохання приятеля додало йому веселого настрою; він реготав, качаючись по підлозі.

Раптом у двері хтось подзвонив. Хлопці миттю притихли і нечутно зникли з кімнати! Пройда впустив у дім чоловіка у грубій робочій блузі. Фейгін придивився і впізнав Тобі Крекіта.

Фейгін і Пройда здивувались, побачивши втомлене, брудне й неголене обличчя чепуристого Тобі. Не чекаючи запитань, Крекіт наказав принести їжі, а коли наївся досхочу, звелів Пройді вийти, випив джину з водою і розповів, що діло не вигоріло, що Олівера підстрелили, а спільники полишили його в канаві і кинулися врізнобіч, рятуючи свою шкуру.

РОЗДІЛ XXVI,

у якому на сцені з’являється нова таємнича дійова особа й відбувається багато подій, нерозривно пов’язаних з цією оповіддю