Пригоди Олівера Твіста

Лікаря Лосберна любила вся округа за щирість і доброту. Він пробув у пораненого набагато довше, ніж сподівались обидві господині, а потім запросив жінок подивитися на грабіжника, адже вони так і не бачили його. Містер Джайлз спочатку просто не зважувався зізнатися, що він підстрелив маленького хлопчика, а потім у нього язик не повертався сказати правду, яка могла б звести нанівець його славу.

оповідає про те, яке враження Олівер справив на тих, хто прийшов навідати його

Лікар запевняв жінок, що вигляд злочинця їх здивує, і він не помилився. «Замість потворного, жорстокого лиходія, якого вони сподівалися побачити, на ліжку лежала зболіла, виснажена дитина, що поринула в глибокий сон». Дівчина підійшла до хлопчика, схилилася над ним, її сльози скотилися йому на чоло.

«Олівер заворушився й усміхнувся уві сні, наче цей вияв жалю і співчуття навіяв йому приємний сон про любов і ласку, яких він ніколи не знав». Жінки де могли повірити, що цей тендітний хлопчик міг бути добровільним спільником покидьків суспільства. Розчулена Роза благала тітоньку зглянутися на нього, не віддавати цю хвору дитину до в’язниці. Старенька згодилася врятувати хлопчика, і лікар запропонував примусити містера Джайлза і Брітл за відмовитися від звинувачень.

Лише надвечір Олівер прийшов до тями і розповів усю історію свого життя. Сумно було слухати про муки та страждання, які йому заподіяли жорстокі люди, і не раз його розповідь переривалася сумними зітханнями слухачів.

Увечері лікар спустився в кухню, де слуги ще обговорювали події минулої ночі, і твердим голосом запитав містера Джайлза, чи може він заприсягтися, що хлопчик, який лежить нагорі, — той самий, який заліз уночі крізь віконце? Джайлз нерішуче глянув на Брітлза, Брітлз нерішуче глянув на Джайлза, констебль, який уже давно чекав на свідчення, нашорошив вуха, щоб краще почути відповідь, коли це раптом знадвору почулося рипіння коліс і біля воріт подзвонили. Брітлз сказав, що це агенти карного розшуку, яких викликав містер Джайлз.

оповідає про критичне становище

Брітлз відчинив двері і завів до вітальні двох чоловіків. Один був огрядний, середній на зріст, з коротко обстриженим чорним лискучим волоссям, круглим обличчям і пильними очима. Його напарник був рудий кістлявий чоловік із неприємною фізіономією і зловісно задертою кирпою. Звали їх Бледерз і Даф. Вони одразу ж почали розпитувати про злочин, і лікар, щоб затягнути час, розповідав усі обставини дуже докладно, з багатьма відступами і повторами. Потім агенти, клацаючи наручниками, стали розпитувати про хлопчика, але лікар, щоб відвернути їхню увагу, повів оглядати місце злочину.

Принесли свічки, і Бледерз із Дафом у супроводі місцевого констебля та слуг оглянули будинок, поштрикали вилами кущі, ще декілька разів вислухали розповіді свідків і відзначили численні розбіжності у свідченнях, а потім провели між собою нараду.

Тим часом лікар і Роза радилися, як урятувати дитину. Роза пропонувала все чесно розповісти агентам, але лікар нагадав розповідь Олівера, який, було, водився із злочинцями, що він не знає, де кубла негідників, що він все-таки брав участь у пограбуванні, а постріл дворецького не дав хлопцеві зчинити ґвалт і цим виправдати себе. Містер Лосберн був упевнений, що агентам не можна розповідати правду про хлопця, бо вони нізащо не повірять у його невинність.

Бледерз і Даф упевнилися, що ніхто із слуг не допомагав грабіжникам, а тому їм конче треба побачити хлопчика, адже саме його злодії могли підсадити у відчинене віконечко.

Схвильований лікар запропонував агентам спочатку підкріпитись, і за чаркою міцного елю ті почали сперечатися, хто б із міських професіоналів міг учинити грабунок: Носач Чіквіда чи Пестунчик. А потім містер Бледер став розповідати про справи, які він розслідував, про хитрість і підступність злочинців. Агенти не помітили, як лікар Лосберн вислизнув із кімнати, а потім з’явився знову, щоб відвести їх до хворого.

Олівер дрімав, але стан його значно погіршився. Він дивився на всіх неуважним поглядом, видно було, що він не розуміє, де він і що робиться довкола.

Лікар розповів, що цей хлопчик поранився самострілом, прийшов у будинок по допомогу, а дворецький «схопив його й віддухопелив так, що бідолаха мало не віддав Богові душу».

Зляканий містер Джайлз ошелешено дивився то на лікаря, то на агентів і вже не міг заприсягтися, чи цього хлопчика він поранив. Перевірили пістолети і виявили, що той, з якого стріляли, заряджений тільки порохом. «Це відкриття справило неабияке враження на всіх, крім лікаря, який власноруч витяг з набою кулю десять хвилин тому». Із душі містера Джайлза спав тягар, адже виявилося, що він не міг нікого вбити з пістолета без кулі.

Розчаровані агенти поїхали ні з чим, а Олівер став потроху одужувати завдяки піклуванню місіс Мейлі, Рози й добросердного містера Лосберна.

про щасливе життя, що почалося для Олівера в колі його добрих друзів

Олівер хворів довго і тяжко, та врешті почав одужувати і вже міг виявляти свою вдячність обом жінкам за їхню доброту.

Через деякий час міс Роза сказала Оліверу, що вони всі їдуть у село, де чисте повітря, краса і радощі весни швидко поставлять його на ноги.

Олівера дуже хвилювало, що добрий джентльмен і люба старенька, що колись піклувалися про нього, не знають, чи він живий. Коли хлопчик уже зовсім одужав, містер Лосберн вирушив з ним у дорогу в невеличкій кареті місіс Мейлі. Вони вже в’їхали в передмістя Лондона, як раптом Олівер побачив будинок, куди його приводили злодії. Лікар наказав кучерові зупинитися, побіг до будинку і став гатити ногою у двері. Раптом двері відчинилися і на порозі став миршавий горбань. Лікар схопив його за комір, заштовхнув усередину і став обшукувати приміщення, шукаючи Сайкса. Горбань почав лаятися і погрожувати лікареві, а той, зрозумівши, що Олівер помилився, кинув хазяїну монету, велів замовкнути і пішов до карети. Горбань подався за ним, побачив у кутку карети Олівера, і цей ненависний і мстивий погляд переслідував хлопчика вдень і вночі протягом багатьох наступних місяців.