Розділ «Народи »

То ридать перед кимсь у гримасах, то знову палить.

Українець — не крик, він не любить суєт. То він — бистрий,

То він сонний іде, хоч причаєний жде, наче вістря,

Наче вістря, зависле вгорі, що ось блисне наново,

Що на змінність і танці дасть право й оцінку, як Слово.

За що боротись, у чому великість народу?

Може, за це умирать, за будівлі в мармурі?

Може, за танці й пісні, чи зручні мальовила?

Мудрі системи до праці, чи марші стрункі?

Де та великість народу: чи в посувах війська,

В вірнім триванню жінок, чи в дитячому сміху?

В важкій аскезі учених, у гарті відкривців?

Чи в одиницях, чи в юрбах, чи в геніях, де?

Все це, — промовила Мудрість, — є важне, та мало,

Все, що — напружене й скромне, все — в ласці у Бога,

Але найбільше добро, це — зростання Людини,

В вашім народі зростання Людини зусиллям людей.

(1938)