Розділ «СТЕПИ ХВИЛЯСТІЇ»

Так служба кличе, служба, не забава!

Марія Федорівна щонайстаршого вина з погреба добула. Пляшка чорна, мохом і пліснею обросла, насилу відшпунтували її. Пахощами понесло по хаті.

Марія Федорівна хотіла щось казати, так сльози не дали. Мовчки вихиляли чарки. Чуйкевич до ніг Марії Федорівни припав, прощав її, як маму.

Прийняла його і притулила до себе.

— Як сина, люблю тебе, — казала, цілуючи в голову, — а Мотрю, як доньку, діти ви мої рідні.

Втрійку до брами йшли. Марія Федорівна посередині, молоді по боках.

— Не барися з весіллям, — наказувала тітка, — тільки сир відкладаний добрий.

— Мене хоч нині до аналоя ведіть. Мотря мовчки ішла, ніби це не торкалося до неї. Бліда по невиспаній ночі, променіла душевним супокоєм, виглядала, як по бурі ранок.

На овиді хмари бовваніють, над головою ясно. Мотрин чура коня за поводи тримав.

— Гарний коник, прошу ясної панночки, — казав, — на ньому і вашій милості їхати було б безпечно. Чуйкевич усміхнувся:

— Як приїду вдруге, попросимо, щоб панночка спрібувала його.

— Тільки хай ваша милість не баряться, — казав, підставляючи Чуйкевичеві стрем'я.

«Ця біда вже догадалася чогось», — подумала собі Мотря, а вголос йому відповіла:

— А тебе піхотинцем оставимо, бо ти надто цікавий. Козаки поїхали вперед. Ніч щедрою росою скропила виїжджений шлях, і він за ними не курився. Широко кругом лунав козацький спів:

Мені з жінкою не возиться,

А тютюн та й люлька

Козаку в дорозі

Знадобиться!

— Чуєш, Іване, що співають тобі? — сказала до Чуйкевича Мотря.

— Самі в те не вірять, що співають, — відповів, сідаючи кріпко в сідло.