Скрипіло Орликове вправне перо. Гетьман глядів крізь вікно. Табор шумів. Він мав свої турботи: харчі, горілка, чоботи і білля. Турбувався малим. Великому і турбота велика. У високе дерево громи б'ють.
— Скінчив? — питає гетьман Орлика.
— Кінчаю, милосте ваша. ще лиш останній пункт.
— Остаток повинен бути кріпкий. Кінець дало хвалить.
— Кінець діло хвалить, — повторив Войнаровський, дивлячись крізь вікно. — Невже ж тії там думають про це?
— Бачив ти думаючу товпу?
— Я скінчив, ще тільки чорнило присхне, — і Орлик поклав перед гетьманом на столі гарним крученим письмом записаний лист зеленкуватого грубого паперу.
Гетьман перечитав.
— Справляти нема коли. Хай буде й так. — Поклав свій повний підпис. — Хай з Богом іде. Треба виправити зараз-таки, нині, негайно. І не будь-ким. Діло важне.
Орлик підіждав, аж присохло чорнило на гетьманському підписі, зложив лист, надписав, прибив велику печать і вийшов.
— Може, заспокою царя на деякий час, — сказав гетьман, звертаючися до свого небожа. — Надовго не заспокоїть їх ніхто.
У СМОЛЕНСЬКУ
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Не вбивай» автора Лепкий Богдан на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „НОВИЙ НАКАЗ“ на сторінці 2. Приємного читання.