Розділ «ШВЕДИ!.»

— Ваша милість зволять присісти?

— Спасибі, спасибі. Сідайте і ви, панове. Добалакаємо.

— Реншільд присів на футрині вікна, Маєрфельд став біля нього, Пітер і Гілленкрок примістилися на тапчані.

— Панове, все окремою праве й ліве крило, а я посередині.

Біля королівських уст появилася на хвилину ледве замітна усмішка і щезла.

— Чому ж то, на вашу гадку, екселенціє, нам треба йти на Вітебськ?

— Тому, — відповів Піпер, — бо це диктує нам логіка дотеперішнього нашого походу.

— Воєнна логіка окрема. Тут Арістотель та Ляйбніц ні при чім. Тут не консеквенція важна, лиш оригінальність. Треба думати так, щоб ворог твоїх думок не догадався.

— Наскільки такому думанню не противиться конечність.

— Конечність? — спитав король, і його очі впилися в канцлерове обличчя, поморщене, як видавлена цитрина.

— Конечність? — повторив, спираючи бороду на рукоятку шаблі.

— Конечність велить нам триматися близько Ліфляндії, щоб скорше получитися з корпусом Левенгавпта, — відповів канцлер, обтираючи хустиною чоло.

Як старий, вправний дипломат, котрий був правою рукою ще попереднього короля, він догадувався, що Карло противної гадки, і з досвіду знав, що нема що тратити багато слів, щоб його переконати. Карло XII питався о раду своїх генералів, але робив як йому хотілося. Так буде-й тепер. Видно, король схиляється до планів Реншільда, котрому спішно на Україну і котрий, мабуть, не бажає собі злуки з Левенгавптом, а може, навіть жде на його загибель, щоб позбутися визначного соперника.

Реншільд сидів на вікні, баламкаючи злегка ногами, а його дівочі уста прибирали форму букви «о», ніби свистали.

Це доводило канцлера до злості.

Оба вони, графи й екселенції, не любилися стихійно. — Коли б не дай Боже, москалі побили Левенгавпта, — почав квартирмайстер Гілленкрок, — тоді…

— Тоді, гадаєте, — підхопив король, — і ми пропали. Не бійтеся. Левенгавпт досвідчений генерал, а ми теж якось дамо собі раду. Не в одній «опресії» бували.

— У Левенгавпта, — відізвався Реншільд, — 16-тисячний корпус.

— Цар Петро може кинути на нього 50 тисяч, — завважив Гілленкрок.

На королівському обличчі появилася та сама легка усмішка.