Розділ «В МОГИЛЕВІ»

— Так, ваше королівське величество, найпомірніший слуга.

— Багателля, отче, багателля, рад вас побачити, будь ласка! — Правою рукою показав на двері, ліву на спину поклав.

— Можете відійти! — звернувся до старшин. — Як ваше ім'я? Драке? Зі шведського шляхетського полку? Ви під Головчином гарно свій відділ вели, доволі гарно… Кажете, хоробро билися москалі?… Ляпалії, мій пане, ляпалії. Москаль танцює, як на блясі медвідь. При найближчій нагоді дістанете полк. Щоб я не забув, пригадайтеся хоробрим вчинком, бравурез…

На його устах появляється та сама хлоп'яча, добра усмішка і зараз гине, ніби король засоромився того, що сказав.

— Ваш швагер лишився там, — головою кивнув на захід. — Під Головчином були великі втрати. Кондоленція, мій пане…

Руку старшині подав, але теж так якось несміливо, ніби боявся, чи цей не відтрутить її.

— Оревуар!.. Отче! — будь ласка!.. Розстрига поклонився в пояс.

— Будь ласка!

— Ваше королівське величество… — розстрига десницею чверть круга зробив, прохаючи, щоб король перший уві йшов.

— Багателля, отче, багателля, — ходім!

Увійшли в світличку білену, колись, може, й обставлену заможно і прибрану чисто; тепер у ній, як звичайно в хатах, з котрих хазяї перед неприятелем втікли. Що можна було забрати — забрали, вони чи москалі, які щолиш подалися з міста, не вгадаєш. Лишилося тільки ліжко, дубова здовж стіни лавка, така сама скриня і якась стара комода, не достроєна до світлиці, ніби гість. На лавці срібна умивальниця, а біля неї такий самий збанок з водою. На кілку білий, чистий рушник з королівським знаком.

— Ти від його милості пана гетьмана, отче? — питав Карло латинською, не досить вправною мовою.

— Від нього, ваше величество.

— Давно бачився?

— Днів тому кілька.

— Значиться, поспішав?

— І дуже.

— Де тепер гетьман?

— Я оставив його в таборі, миль вісім від Білої Церкви, тепер він уже, мабуть, до Києва доходить.

Король добув карту з кишені і на скрині простер. Шукав білої Церкви. Відміряв цирклем віддаль звідси до Києва: