Розділ «ТРАТЯТЬ»

— Не мала з ким. Сама я одна, як той палець. Чоловік на війні.

— А не перестрашиться воно?

— Хай привикає. Я не хотіла йти, — пігнали.

— З усіх доколишніх сіл зганяють народ, як череду. Не скоро таке побачиш.

— Може, й скоро. Хто його зна, що завтра буде Тепер щось таке твориться, що перше й не снилося нікому.

— Антихрист…

Зацитькували себе.

— Ще, не дай Бог, почує салдат, і пропадеш ні за цапову душу.

— В Московщині винищили за те сила народу.

— І нищать ще.

Баба діда безногого на тачках везла.

— Дорогу дайте бідному каліці, дорогу!

Люди розступалися, скрипіли тачки.

— А ти, бабо, кращого повозу вже не мала? — питає москаль.

Баба вистрашено дивиться на ріжкатий капелюх, на волосся, посилане білим борошном, і хреститься.

— Багато нищих назлазилося, — завважує хтось. — Як на прощу йдуть.

— Тягнуть, як круки на жир.

— Кажуть, Кочубей перед смертю гроші роздаватиме.

— Які? Від нього останнього єфимка відібрали, ще й мучили, що мало. Питали, де заховав скарби.

— Може, за те й голову йому зрубають.