Дні і ночі минали батуринцям на безнастаннім вижиданню і тривозі. По відправі, яку дали князям Меншикову й Голіцинові, сказали, що їм ні прощення, ні пощади бути не може. Як прийдуть москалі, то треба боротися на смерть і життя, здатися — значигь віддати себе і город на певну загибель.
Про те воня й не гадали. Витривати, поки гетьман зі шведами не прийде на відбій. Менше сміливі й завзяті та слабші характером шукали нагоди, щоб вискочити з цеї нетвердої твердині. Так зробили Ніс і Кандиба, але не всім воно вдалося. Були такі, котрих переловлено. З ними поводилися, як зі зрадниками. Роздратована товпа робила з утікачами коротку розправу. Бо не такий страшний цей ворог, що зверху, як цей, що всередині, повторювали за Чечелем гетьманові слова.
Не тільки козаки, але й міщани соромилися, що лучаться між ними такі нікчемні душі. По кождім такім припадку Батурин довго не міг заспокоїтися. Розказували собі всілякі вістки. Привиджувалися їм москалі. Розвідчики вертали збентежені й переповідали те, що зачули від сусідніх селян про передні сторожі царської армії, які вночі перелетіли крізь їх село. Вісті, зроджені з батька страху і з матері тривоги, котрих годі було справдити. А по кождій з них ціла залога ставала в поготівлю. Чечель обходив брами, а Кенігзен справляв дула нечисленних гармат туди, звідки нібито мав підійти ворог. Чекали годину, дві, а коли ворог не показався, раділи, потішаючися думкою, що, може, він і не прийде, може, вже зі шведами в бою стоїть.
Усіми люблений диякон, що, відправивши службу Божу в своїй церкві, обходив вали й мури, не раз ставав, знімав очі вгору й молився:
— Да отніметься чаша сія от нас!
Аж 31 жовтня вранці варта на замкових мурах дала знак, що ворог надходить.
Заворушився город. Хто почував себе спосібним до бою, біг у замок.
Жінки несли харчі, напитки, старі діди, що вміли осмотрювати, і бабусі-знахорки, що знали зашіптувати рани, й собі шкандибали туди, де могла для них бути робота. Немічні й безсилі молилися в церквах:
— Да отніметься чаша сія.
Невеликий московський відділ наближався.
Вже й голим оком, і не з вежі, а з валів можна було почислити людей і коней. Небагато їх. Мабуть, передня сторожа, а може, знов тільки післанці для переговорів.
Так воно є, бо наперед висунулося трьох драгунів з білою хоругвою.
— Не стріляти! — гукав, оббігаючи мури, Чечель.
— Дожидати знаку! — приказував Кенігзен.
Тишина.
— Князь Дмитро Михайлович Голицин, — завважив хтось.
— Цей самий, що ми вже його раз не впустили.
— Лізе, як свиня в город. А бий же по рилі!
— Не смій стрілять! — гасив цей запал полковник Чечель.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Мазепа. Батурин» автора Лепкий Богдан на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „НА ЧУЖИХ ВИСЛУГАХ“ на сторінці 1. Приємного читання.