Вже під час богослуження в церкві помітна була тривога. Народ чекав, коли священик промовить слова «со миром ізойдім!». І в голосі священика почувалася якась непевна чутка.
Відвертаючись від престолу і благославляючи народ, він тривожно дивився у двері, ніби ждав, чи не появиться в них небажаний гість.
Хто стояв ближче дверей, не втерпів і виходив із церкви, не дожидаючи кінця.
Під церквою, на майданах і на вулицях збивалися люди в гурти й балакали.
Гетьман на досвітках з Батурина виїхав, забираючи з собою частину батуринської залоги. Чечеля командантом Батурина лишив.
Це заспокоювало людей, бо Чечель відомий був як досвідний і хоробрий вояка, як полковник, котрого слухали, боялися, але й любили козаки.
Батуринці привикли до того, що гетьман часто виїздив та виступав у похід, і останніми роками він гостем у своїй резиденції бував. Але якраз тепер, коли і москалі, і шведи були так недалеко і коли нікому невідомо було, що принесе завтра, всякому хотілося, щоб гетьман був тут.
Щолиш вчора пізнім вечером прибув, а нині вранці, дивись, уже його нема.
Розійшлась чутка, що гетьман не до царя, а до шведа поїхав. В перший мент зжахнувся Батурин. Але Чечель і другі старшини заспокоювали людей. Казали, що нікому невідомо, що гетьман рішиться зробити, але що зробить, то певно й добре буде, конечне. Довідалися батуринці, що видано приказ, щоб на Сеймі міст зірвати, коли б московське військо надходило, і тепер уже ніякого сумніву не було — гетьман пішов до шведів!
Всякий розумів, що воно значить. Але, на диво, батуринці скоро якось освоїлися з тією гадкою, гетьманська столиця стала по стороні гетьмана. Добре зробив. Краще зі шведом, як з царем. Відомо було, що цар гадає скасувати Гетьманщину, а тоді й Батурин утратив би права й привелеї столиці, а став би звичайним повітовим городком. Пощо триматися царя?
На вали, на замок!
І народ кинувся до роботи. Навіть жінки не дармували. Хоч неділя, копали, возили землю, двигали дерево й каміння. Скрипіли тачки, і по цілім городі роздавався луск топорів і сокир. Спішилися.
До города тягнули цілі валки з поблизьких сіл і хуторів з утікачами, а з млинів — з мукою. Забувалися звичайні турботи, забувалися ворожнечі поміж поодинокими родами, всі як один ставали до роботи, щоб скріпити город і зробити його спосібним до оборони.
Московська залога, що стояла в своїх казармах під замком, на батуринському подвір'ї, і творила ніби окремий город у городі, живучи своїм доволі відокремленим життям, бо батуринці нерадо допускали царських людей до своїх хат і родин, здивовано і недовірливо дивилася на працю міщан і козаків, не знаючи, до чого воно йде. Гадали, що проти шведів скріпляють батуринці свій замок, і дивувалися, чому і їм не кажуть помагати. Пояснювали собі тим, що їх командант Анненков виїхав, а його заступник не спішиться накладати на них роботу. Хай риються черкаси. Це не річ царських людей.
Ніч з неділі на понеділок минула на дальшій праці й на тривожному вижиданню. Не тільки на замкових вежах, але й кругом Батурина розставлено вартових, щоб, запалюючи бочівки зі смолою, дали знак, коли б наближався ворог. Але ворог не надходив.
Мотря весь день була на замку. Стрічалася з Чечелем, з Кенігзеном, з полтавським полковником Герциком і з генеральним осаулою Гамалієм, балакала то з регентом гетьманської канцелярії про те, де б краще заховати архів, то з городничим про лад і спокій у місті. Її поява додавала всякому охоти, її слова будили запал і відвагу. Донька безталанного Кочубея була відома всякому й люблена усіма. Її краса, її розум і серце єднали їй прихильність цілого міста. От і тепер казала вона відчинити свої багаті комори і щедрою рукою роздавала батуринській бідноті хліби. Як смерклося, відвідала маму.
Любов Федорівна не нагадувала колишньої Кочубеїхи. Сильно постарілася і зробилася мовчаливою, як черниця. Вбиралася в чорне, звичайне вбрання і не красила волосся, ані не підмальовувала собі рум'янців.
Мотря застала її в старому дворі Кочубеїв, як зі служанками краяла довгі пояси з тонкого льняного полотна і скубала шарплі, щоб було чим осмотрювати рани.
— І ви теж працюєте, мамо?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Мазепа. Батурин» автора Лепкий Богдан на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ВІДЧИНІТЬ ВОРОТА!“ на сторінці 1. Приємного читання.