Розділ «II»

— Ой, буде, буде? — залепетала Кайдашиха. — Така гiрка, як полин! Я не знаю, як тi п'яницi її п'ють.

— Та випийте-бо, свахо, бiльше. Невже оце ви зоставляєте стiльки на сльози? — просила хазяйка.

Кайдашиха знов притулила губи до чарки i трохи не помилилась та не хильнула до дна, але якось схаменулась, вкинула в рот один ковток i дуже скривила губи.

— Та випийте-бо, свахо, повну! — знов просила хазяйка.

— Ой, буде, моє серденько! Коли б не впиться, — сказала Кайдашиха i оддала хазяйцi чарку в руки, закусивши хлiбом та салом.

Довбиш налив чарку i покликав до стола Мотрю. Мотря взяла чарку, ледве промовила кiлька слiв, дуже швидко притулила чарку до губ i ще швидше її одвела, неначе губи чаркою попекла, i одвернулась, втираючись рукавом. Гостi й хазяїни почали полуднувать, знов випили по чарцi й розговорились. Кайдашиха щебетала, але все крадькома скоса поглядала очима на скриню, що стояла на полу, на жердку, на подушки. Вона дуже любила чванитись i почала розказувать, як її шанували пани та попи.

— Оце недавно, серденько моє, просили мене готувать обiд аж у Дешки: у священика були хрестини. Господи милосердний! Наїхало гостей повнiсiнькi хати, а я на всiх настачила. Вже як пороз'їздились гостi, а матушка й кличе мене в покої, садовить мене на стiльцi за столом, сама сiдає зо мною вечерять. Так мене частувала, спасибi їй, та все припрошує: та випийте-бо, панi Марусю, та їжте-бо, панi Кайдашихо. Їй-богу, правду кажу, п р о ш е вас.

Мотря одвернулась до порога й засмiялась. З того п р о ш е смiялись по всьому селi i дражнили через те слово Кайдашиху панi економшею.

— Коли б менi тiльки господь вiку продовжив, а я вже доведу до пуття тебе, Мотре. Господи, чого я не повиучувалась у панському дворi!

Та згадка за панський двiр навела думку про недавню панщину, навела сум на всiх. Кайдашиха примiтила теє i звернула на iншу стежку.

— А що вже за своїх синiв, то, їй-богу, грiх буде не хвалити їх. В мене два сини, неначе два соколи. Що вже що, а на старiсть прикриють мене орлиними крилами. Хвалити бога, буде до кого прихилиться. Що за люба дитина мiй Карпо, такий слухняний, такий тихий, хоч у вухо бгай. Такий вiн був i маленьким: оце, було, покину в колисцi, пiду на город, вернуся, а вiн лежить — анi писне. Мої сини неначе пахучi васильки на городi.

Довбиш i Довбишка слухали, слухали Кайдашиху, аж роти пороззявляли, а Кайдаша брала злiсть. Вiн усе ждав, щоб його жiнка хутчiй стулила рота та щоб хазяїн наливав по чарцi. Червоний перець у горiлцi дражнив його, неначе цяцька малу дитину, а жiнка розпустила розмову на всю губу. Вiн не видержав.

— I годi тобi хвалитись дiтьми. Хвалила ж сова своїх дiтей, що нема кращих на свiтi, а яка ж там совина краса? — сказав Кайдаш.

— Авжеж, що правда, то не грiх, — притакнула Довбишка й неначе пiдлила масла в вогонь.

— Я не хвалю своїх синiв, але, коли правду сказати, то на всi Семигори немає таких хлопцiв, як мої. Що вже робочi, слухнянi, покiрливi, то дай, боже, таких дiтей усякому. Мого Лаврiна. п р о ш е вас, хоч у пазуху сховай, а як iде селом, то дiвчата аж перелази ламають.

Кайдашиха й сама не вважала, що перейшла мiру. Карпо зовсiм не слухав не тiльки її, але навiть батька, а покiрним вiн не був навить малим хлопцем.

Мотря напрягла яєчнi й подала на стiл. Довбиш знов почастував гостей. Кайдашиха випивала вже по повнiй, не кривила рота й губiв не втирала хусточкою. Чарка частiше пiшла кругом стола. В пляшцi вже зостався на днi тiльки червоний стручок. У Кайдаша i в його жiнки посоловiли очi. Вони встали з-за стола й почали прощатись, обнiматься та цiлуваться. Кайдашиха спiткнулась на порозi.

— Дасть бог, поженимо дiтей, то я для Карпа прироблю хату через сiни, — сказав Кайдаш, виходячи за ворота. — В мене синами не поле засiяно. Лаврiн зостанеться в моїй хатi, а Карпо житиме через сiни в противнiй хатi.

— О то добре, свату! Як будуть шануватись, то помиряться, а як не схотять, то як схотять! — сказав Довбиш, випроводжаючи сватiв за ворота.

— Де вже, щоб мої сини та не помирились! На цiлому свiтi нема таких слухняних дiтей, як мої сизоперi орли! — хвалилась Кайдашиха, виходячи через ворота на вулицю.