Розділ «II»

— Та сiдайте-бо, свахо, за стiл, будьте ласкавi. Оце, господи! А ви, свату, чого це стоїте? Сiдайте за стiл, а то ще й старости нашi спротивляться.

Кайдаш полiз за стiл. Кайдашиха тiльки трохи посунулась по лавi до стола й очi спустила додолу.

— Оце, господи! Сiдайте-бо, свахо, коли ваша ласка, на покутi! Ви ж таки наша сваха! — припрошувала хазяйка Кайдашиху.

Кайдашиха зовсiм спустила очi, запишалась, втерла губи хусточкою i посунулась на саме покуття. Вона ледве пiдвела очi й глянула на хату.

— Де це моя Мотря? Оце загаялась за тiєю роботою. Вже й час полуднувать, — говорила хазяйка, вештаючись по хатi.

— Та й робоча ж ваша дочка! Що за золота в вас дитина. Там так пильнує коло роботи, що й не розгинається. Ото, моє серце, гарну невiсточку матиму, коли дасть господь милосердний довести дiло до ладу, — заговорила Кайдашиха, неначе в розмовi мед розлила по хатi.

Довбишка гукнула на Мотрю. Мотря ввiйшла в хату i стала коло порога. Мати загадала їй зiбрати з глечика сметану та накришить сала. Сама хазяйка накраяла хлiба, а хазяїн внiс з хижки бокату пляшку горiлки i поставив на стiл. В горiлцi плавав червоний стручок перчицi, неначе тiльки що вирваний на городi. Кайдаш глянув на перець, i в його слинка потекла.

Мотря поставила на стiл полумисок з сметаною й тарiлку з шматочками сала. Кайдашиха не зводила з Мотрi очей, неначе хотiла випитать всю її душу. Її очi з м'якеньких стали зразу тверденькi. Брови насупились, а осмiх злетiв з уст i нiби вилетiв з хати.

— Спасибi тобi, моє серце кохане, що ти нас вiтаєш, — промовила Кайдашиха до Мотрi, i знову на її уста прилинув осмiх, а з словами неначе полилась патока з уст.

Кайдашиха сiла, згорнувши руки, нiби тiльки що запричастилася й прийшла з церкви.

Мотря пiдвела на будущу свекруху гострi очi й постерегла ту патоку своїм пронизуватим розумом. Той солодкий медок одразу не сподобався Мотрi.

Тим часом Довбишка звелiла дочцi розкласти в челюстях трусок i спрягти яєчню. Мотря почала поратись коло печi. Хазяїн налив чарку перцiвки. В Кайдаша натекло повний рот слини. Вiн насилу здержався.

Хазяїн пiдняв чарку вгору i почав приказувать:

«Даруй же, боже, нам щастя й здоров'я, а помершим пошли, господи, царство небесне. Поможи нам, боже, довести дiло до кiнця, а ти, дочко, будь щаслива й здорова. Як будеш свекровi та свекрусi покiрненька, буде твоя голiвонька веселенька».

Хазяїн випив усю чарку до самого дна, щоб не зоставалось на сльози, знов налив i подав Кайдашевi.

Кайдаш устав, приказав до чарки кiлька слiв i швидко вкинув у рот горiлку. Хазяїн знову налив чарку i подав Кайдашисi. Кайдашиха взяла чарку i наговорила приказок живим i мертвим повнiсiньку хату.

— Даруй же, боже, нам i нашим дiтям вiк довгий та щасливий, щоб ти, моя доню, була здорова, як вода, щоб цвiла довiку, як рожа, щоб ти закрасила мою хату, моя втiхо, як зозуля садочок, приголубила мою старiсть. Пошли тобi, боже, вiк веселий, як рибi в морi.

Кайдашиха ледве помочила губи в горiлцi, хоч i любила горiлочку.

Кайдаш глянув на жiнку i подумав: «I на якого нечистого вона розпустила язика!» Йому дуже заманулось випити по другiй.

— Що це ви, свахо, так мало випили? — припрошувала хазяйка.