Розділ «Вільгельм Телль»

Безвинних діточок, дружину вірну

Від лютості твоєї захищати

Я мушу, фогт! Коли я тятиву

Натягував тремтячою рукою,

Коли мене з диявольським злорадством

Ти силував стрілять в дитину рідну

Й пощади в тебе марно я благав,

Тоді в душі жахливу дав я клятву, —

І чув лиш Бог її, — що вслід за тим

Жахливим пострілом наступний буде

Тобі у серце... Й те, що я схвалив

В час мук пекельних, в тузі незбагненній,

Я справджу як обов’язок священний.

Ти володар мій, ти імперський фогт,

Але того не смів би й імператор,

Що ти робив... Тебе в цей край послав він

Чинити суд — суворий, та правдивий,

А не на те, щоб злу ти втіху мав,

Лиш кари сіючи, тортури й ґрати, —

Єсть Бог відомсти в небі, щоб карати.