Розділ «Вільгельм Телль»

(Встає.)

На благородного чатую звіра...

Мисливець часом цілий день невтомно

Блукає взимку в горах, на морозі,

Зі скелі перестрибує на скелю,

До крові руки рве об гострий камінь,

На кручі видираючись слизькі,

Щоб сарну десь підстрелити злиденну.

На мене жде цінніша нагорода —

Кров ворога смертельного мого.

Здалека чути веселу музику, звуки якої поступово наближаються.

Ціле життя в руках свій лук тримав я,

Вправлявся у стрілецькому мистецтві,

Без промаху стріляв я в чорне коло,

Багато цінних призів я приносив

Із тих змагань... Але сьогодні постріл

Я наймайстерніший зроблю, й візьму

Найвищу я в цих горах нагороду.

Через сцену посувається по дорозі вгору весільна процесія. Телль дивиться на неї, спершись на свій лук; Штюссі, польовий сторож, підходить до нього.

Штюссі