Розділ «Частина перша. Кислотний оптимізм»

Спустошення

«Пішли, я тебе проведу», — сказав Русич, і, відсьорбнувши ще разок із пляшки, сховав її назад до кулька, й ми пішли. — Я, вопше-то балакаю по українськи, но в городє обично перехожу на руский».

Вигляд у Русича був похмурий: скошений лоб із великою лисиною аж за потилицю, м’ясистий ніс і каламутні очі, прикриті крислатими бровами. Обличчя невдахи. Власне, це брови робили його вигляд відлякуючим. Тільки трохи згодом, коли Русич почав говорити і коли його слова виявилися словами далеко не пияка, Федір помітив притаманні його обличчю шляхетні риси: чоло, що було скошене, як на картинках Ломброзо, крім того, було ще й високим, інтелектуальним. Раптом Федір побачив, що у цьому обличчі є вдумливість, уважність, проникливість. Є непомічена ним раніше гідність.

Почалася його історія з того, що він назвав себе графологом і візуальним психодіагностом у відставці. На моє запитання, що він робить тут серед лісів, Павло (я уточнив його повне ім’я — Павло Сергійович — і, для годиться, надалі називав його саме так) сказав, що зараз хворіє, і тут, на Бучаку, перебуває в лікувально-трудовому профілакторії імені Русича. Федір вирішив уточнити, що то за таємничий профілакторій, та Павло Сергійович загадково відповів що тут є «тайні місця», в яких він відновлює свою зламану психіку. Потім, через рік, так уже сталося, що ми зустрілися вдруге, — що характерно, майже в тому ж самому місці, і Федір дізнався, що у Сталкера тут — не багато, не мало — є викопана власними руками печера. До неї він Федора не проводив. Вочевидь, Федір ще не дозрів у стосунках отримати таку довіру, однак зрозумів, що печера — це і є легендарний лікувально-трудовий профілакторій, і що копає він її вже багато років, принаймні вісім так точно. З його історій, у яких постійно фігурували ті самі персонажі — Сашко і Степанчик — які, судячи з усього, постійно робили там дві речі: різалися в карти і хляли горілку, — Федір зрозумів, що коло спілкування Русича доволі тісне, а печера є чимось дуже особистим і таємничим. Людей він ділив на клани і говорив про них так: «Он с нашего клана, а етот не с нашего, а с етім кланом ми перебуваємо во вражді». Для нього світ був полем нескінченної битви між кланами. Одні були мисливцями на Звіра, інші — сприяли його приходу. Сам Русич казав, що він «не охотнік». Про себе він казав, що він — сталкер. Він водив людей на Зону.

«А хто такий Звір, Павле Сергійовичу?»

«Об етом не разговарюють. Послушай Бутусова, “Птіца-каратєль”. Ти сам всьо поймеш».

Звір жив в Анти-Зоні.

Анти-Зона була дзеркальною протилежністю Зони. І йшли вони завжди поруч, пліч-о-пліч. Тут, на півострові, була Зона. Там, на іншому березі, мешкав Звір.

«Когда молнії ударяють, ето оні вижигають дітьонишів Звєря. У Бутусова ето всьо єсть». — Це він про блискавки, що влітку часто били в протилежний берег.

У місті Звір теж мав анклави. Там були клани, які бажали його кланові смерті. «Обичниє дєвочкі і мальчікі, но служат Звєрю».

У місті були «поштові ящики». Це були маленькі острівки Зони, через які можна було відправити на Зону сигнал про біду, попросити про допомогу, загадати собі бажання.

Це було головною темою всіх їхніх розмов про Зону — Зона, як і у Стругацьких, так і тут, на Трахтемирові, виконувала бажання. Зона могла змінити сценарій людської долі. Десь там, на Зарубинці, був один із полюсів Зони. Там був зарубинецький Камінь.

«А чому вона виконує бажання, Павле Сергійовичу?»

«Там, глубоко внизу, там зариті машини Бога».

Машини Бога. Ось що таке Зона.

Русич легко перетравлював найпронизливішу езотерику типу книг Шилова. Або, наприклад, Мулдашева. Усе, що говорилося про древні цивілізації, заворожувало його і легко вкладалося в його картину світу. Під дією алкоголю та картина була доволі пластичною, але, наскільки Федір устиг дізнатися зі спілкування з ним, вона була цілком завершеною. Центральним елементом його картини світу була Зона.

Зона сама прикликала до себе своїх сталкерів.

Цими історіями Русич ділився з ним охоче, можливо, тому, що Федір заслужив якийсь мінімум довіри, просто з’явившись у потрібний час там, біля дерева — втім, хоч його явної заслуги в тому, щоб допомогти Русичеві урятувати тоді дерево, не було, Сталкер наполягав, що Федорова поява додала його позиціям сили. А можливо, він не так часто зустрічав нового слухача, який, на відміну від його колег-пияків, міг зрозуміти трохи більше з того, що він намагався розказати іншим.

Уперше він потрапив на Зону, коли йому було сімнадцять. Він був важким підлітком. Син голови райкому, з чотирнадцяти років брав участь у хуліганських угрупованнях. Із шістнадцяти — на правах ватажка. Рани і травми колючо-ріжучими предметами — отримані й нанесені власноруч. Казав, якби в сімнадцять років його не відправили в армію, він би когось замочив, а на «зоні» пішов би в «отріцаловку». Та в сімнадцять він потрапив на іншу «зону» — Трахтемирів. Казав, що там він зміг змінити сценарій свого життя, і завдяки цьому вступив до інституту. Десь на останніх курсах інституту він познайомився на автобусній зупинці з чоловіком, який наче чекав на нього (тут історія Русича ставала підозріло схожою на перший том Карлоса Кастанеди, але Федір цінував його надто високо, щоб сумніватися в словах майстра). Цей чоловік передав йому всі знання з графології, якими володів. Казав, то були таємні знання по лінії передачі, що тягнулася ще з часів царської Росії. Графологія давала йому змогу безпомилково складати психологічний портрет людини за її почерком. Ним зацікавились органи, і після інституту він уже був лейтенантом КҐБ. У 28 — власна, отримана від держави квартира і посвідчення старшого управляючого інформаційною безпекою. Плюс можливість носити табельну зброю. Каже, що подібну професію придумав і запропонував ту посаду він сам. Тоді почалася його боротьба зі Звіром, і він, будучи на службі в Імперії, цю боротьбу успішно вів.

Коли розвалився «совок», тріщина пробігла по всьому життю, і він запив. Пив він тому, що більше не мав державної задачі, не мав табельної зброї і державної машини. Усе, що він міг тепер запропонувати ринку — це провести графологічний аналіз персоналу, виявити, хто схильний до зловживань посадовими повноваженнями або хто може підставити в скрутну хвилину.

Це все були іграшки. Він більше не працював з небезпечними злочинцями, не було широти завдань.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Спустошення» автора Дереш Любко на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина перша. Кислотний оптимізм“ на сторінці 9. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи