Розділ «Частина перша. Кислотний оптимізм»

— Апокаліпсис у вашому місті, — прокоментувала вона, сідаючи за стіл. На коліна їй вистрибнув звільнений із клітки граф Воронцов. — Ви ще дихаєте? Тоді ми йдемо до вас!

— Ось твій сніданок біженки, — він поставив перед нею тарілку. — Йогурт, вівсянка, апельсиновий фреш.

— Федоре, ти прекрасний. Коли ти вже знайдеш собі дружину? Ти будеш найкращим чоловіком.

— Їй потрібні будуть сталеві нерви і реакція як у Брюса Лі. Життя зі мною це жестокая жестокасть. Спитай в Інни, — він сів за свою яєчню з тостами. — Зрештою, спитай у мене. Я сам собі іноді співчуваю. А як справи у вас? Як там твій Жан-Люк?

— Він через пару днів прилетить до Києва. Хоче, щоб ми поїхали з ним кудись під Одесу. — сказала Глаша, намазуючи на булочку масло. Якби Федір міг собі це дозволити, він щоранку дивився б, як вона намазує масло на хліб. Та є межі, переходити які не варто. Особливо, коли тобі вже тридцять чотири.

— Надовго збираєтеся поїхати?

— Днів на чотири. Там безлюдний пляж. Це орнітологічний заповідник, Кінбурнська коса. Там відлітатимуть іволги. Жан хоче поспостерігати, як вони гуртуватимуться у зграї.

Глаша теж хотіла, щоб вони були разом. Принаймні, вона не відмовилася би спробувати. Федір став би її четвертим чоловіком — можливо, цього разу їй пощастило би більше.

Якби я захотів колись завести дітей, я хотів би, щоб це сталося з Глашею. Вона ідеальна жінка. По-рубенсівськи повновида, м’якосерда, із захоплююче гострим розумом. Із неймовірним почуттям гумору. Проте є час кидати каміння, а є час каміння громадити. Хочеться відкритися перед нею, поговорити щиро, по душах, але я мовчу, бо знаю, що коли вже відкрию рота, то звідти точно полиються якісь нісенітниці, типу «я тебе люблю, і давай будемо разом».

— Москва задихається від смогу: чадного газу в повітрі втричі більше за норму. У деяких місцях під Москвою вирує вогонь такої сили, що викликає утворення пірокумулятивних хмар, які зазвичай утворюються при виверженні вулкана або ядерних випробуваннях, — повідомляє журналістка ТСН.

Зараз. Зроби це зараз. Закінч їсти цей дурнуватий омлет, підійди до неї, поклади їй руки на шию і запроси на побачення. А ввечері, на Парковому мості, обличчям до заходу сонця, зроби їй пропозицію. Ось побачиш, як усе переміниться. Побачиш, яким це стане полегшенням для вас обидвох.

— Вот это да, — промовила Глаша, дивлячись на кадри задимленої російської столиці.

— У ніч проти шостого серпня на Москву знову опустився смог. Запах гару гостро відчувається практично всюди, навіть у центрі мегаполіса. Видимість на дорогах подекуди не перевищує ста метрів. Задимлене повітря сильно погіршило екологічну ситуацію в Москві та області...

Господи, я, напевне, божеволію, якщо вже думаю про такі речі. Якщо я це зроблю зараз, буду найбожевільнішою людиною у світі. У жодному разі не можна допустити цього.

— Ситуацію в російській столиці ускладнює спека, нічна гроза не принесла полегшення мешканцям...

Ви будете такою ніжною парою. Це буде так гаряче, так зворушливо і так близько. Тобі просто потрібно наважитись вийти з тієї ролі, яку ти на себе одягнув.

— ...І до новин зі столиці. Цієї ночі покінчив життя самогубством відомий співак Лулу Октябрьов. Як повідомляють сусіди, його тіло знайшли на автостоянці біля будинку, де мешкав популярний виконавець. Під час обшуку в його квартирі було встановлено, що Октябрьов випав з вікна тринадцятого поверху... Медики повідомляють, що це не перша спроба співака покінчити з собою, однак цього разу...

— Це неможливо, — Федір, ловлячи кожне слово, підійшов до телевізора і притиснув чоло до екрана.

— Федоре, з тобою все гаразд? — спитала Глаша.

Він відірвав голову від телевізора і пішов набрати з крана холодної води. Руки тремтіли. Випивши води, Федір утер губи й узявся за голову, наче перевіряючи, чи не відірвало її вистрілом з гармати. Треба щось зробити. Не можна це так залишити.