Розділ «Аеропорт»

— Shoma ham parvaz mikonid be keshvar Chin?[38]

— Я тебе не розумію, — м’яко мовив Апшоу. — Ти не розмовляєш англійською?

Дівчинка знову насупилася, поміркувала й заперечно мотнула головою.

Отже, дещо таки розуміє.

— Як тебе звати?

Її й так великі очі розширилися: цю фразу вона пам’ятала зі школи й по складах відповіла:

— My name… is… Leila.

Демонструючи, що зрозумів, Апшоу легенько торкнувся долонею до її плеча.

— Ти — Лейла. — Дівчинка закивала, єпископ тицьнув пальцем у себе: — А я — Дюк.

Вона спершу всміхнулася, а потім знову насупилася. Дюк? Дивне ім’я. Дівчинка ніколи такого не чула й засумнівалася: а раптом це не ім’я взагалі? Що як зморшкуватий чоловік у чорній сорочці мав на увазі щось інше?

Лейла намірилася щось сказати, коли до неї підбігла невисока жінка із накинутою на голову хусткою. Схопила Лейлу за руку, щось сердито до неї заговорила. Зауваживши, що чоловік, із яким спілкувалася дівчинка, дослухається, жінка збентежено замовкла. Вона знітилася ще дужче, розгледівши колоратку в комірі сорочки.

— Уже посадка, — ламаною англійською пояснила вона. Голос звучав невпевнено, так наче вона перепрошувала, що забирає Лейлу. — Це донька. Нам час піти. Пробачте.

Апшоу — досі з усмішкою на зморшкуватому лиці — кивнув. Лейла, відкопиливши губу, водила ногою по блискучій підлозі. Осмикнувши її, жінка розвернулася й закрокувала до вервечки пасажирів, що поступово вибудовувалася навпроти виходу до телескопічного трапа.

— Якою мовою вона розмовляла? — кинув Апшоу навздогін. — Це ж не арабська, ні?

Жінка відповіла через плече, не зупиняючись:

— Це фарсі.

Дюк Апшоу знову кивнув. А тоді відвернувся до вікна термінала. На світло-сірі очі, які ще мить тому приязно всміхалися, лягла тінь порожнечі.

Міжнародний аеропорт Дубай VIP-ложа авіакомпанії «Altair Air», Термінал 3

Лоуренс Ґрейс напівлежав на розкішному шкіряному дивані неподалік входу до VIP-зали та переглядав фотографії Варвара, бійцівського пітбуля, який на минулорічних боях у Пекіні здобув п’ять перемог і жодного разу не програв, коли планшет у руках тихо дзенькнув, а в нижньому правому куті екрана вискочила піктограма Messenger’а. Лоуренс тицьнув пальцем у синій кружечок: угорі розкритого діалогового вікна висіло непрочитане повідомлення від Дейна Едвардса, його агента. Ще до того, як сфокусувати погляд, хлопець наморщив лоба та спробував уявити, котра зараз година у Портленді. Одинадцята вечора? Вже за північ?

Dane Edwards 11:46