— З нею все гаразд? — запитав водій із сумнівом у голосі.
— Так, так, із нею все гаразд. Але нам треба вийти з машини, дякую вам.
Тремтливими руками моя мати дістала жмут доларів, що здавалися вологими, і просунула їх крізь ґратки. Коли сикх простяг руку й накрив їх долонею (рішуче, дивлячись убік), я вийшов з машини, тримаючи дверцята відчиненими для неї.
Мама трохи спіткнулася, ступивши на край хідника, і я зловив її за руку.
— Як ти? — боязко запитав я в неї, коли таксі поїхало геть.
Ми були на П’ятій авеню, біля особняків, що виходили вікнами на парк.
Вона глибоко вдихнула повітря, потім витерла собі чоло й стиснула мою руку.
— Ох, — сказала мама, затуливши обличчя долонею. Лоб у неї блищав, а очі все ще були несфокусованими; вона мала злегка ошелешений вигляд пташки, що збилася з курсу. — Пробач, тіло в мене все ще тремтить. Слава Богу, ми вибралися з цього таксі. Зі мною буде все гаразд, треба лише ковтнути трохи повітря.
Люди проминали нас на вітряному розі вулиці: школярки у формі бігали й сміялися, оминаючи нас; няньки штовхали перед собою візки, у яких сиділо по двоє й по троє дітлахів; заклопотаний батько пробіг, тягнучи малого сина за руку.
— Ні, Брейдене, — почув я, як він каже хлопцеві, що дріботів ногами, аби встигнути за ним. — Ти не повинен думати, що в такий спосіб ти матимеш роботу, яка подобається тобі…
Ми відступили вбік, щоб нас не намочило мильною водою, яку двірник виливав на хідник перед своїм будинком.
— Скажи мені, — запитала мати, покрутивши пальцем біля скроні, — чи це мені здалося, чи в цій машині…
— Неймовірно смерділо? Гавайськими тропіками й дитячим лайном?
— Правду кажучи, — вона помахала рукою перед своїм обличчям, — я могла б це витримати, якби машина не їхала ривками, то зупинялася, то зривалася вперед. Спочатку я почувалася пречудово, а потім це доконало мене.
— А чому ти не попросилася сісти на переднє сидіння?
— Ти міркуєш точно як твій батько.
Я відвернувся, збентежений, — бо мені також був знайомий його дратівливий тон «я все знаю».
— Ходімо на Медісон і знайдемо місце, де ти могла б посидіти, — запропонував я.
Я помирав з голоду, а там якраз подавали мої улюблені страви.
Але вона похитала головою й сказала з тремтінням, яке свідчило, що її нудить:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Щиголь» автора Тартт Донна на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ І“ на сторінці 4. Приємного читання.