Розділ «ТУАПСЕ»

— Льублуу тіба'... — задумчиво сказала за ним Зоя. — Ль-ублііу тіба'... — знов вимовила вона.

— Люблю тебя, — терпеливо поправив професор. — Це вимовляється в два склади, а не в три: люблю, а не люблію...

Зоя того наче й не чула.

— Льублцу тіба...! Льублцу !! — як стій розсміялася вона, наче щось пригадала, і, одкинувши книжку, сміливо зачала дивитися професорові в вічі. — Льублуу!!! — капризно топнула вона ногою, ще раз мовчки на нього подивившися.

Під її оксамитним, хоч і надто сміленьким для дами, поглядом професор почув, що він навіть не червоніє, а блідніє.

— Ну, тепер візьмімося й за діалоги, — сказав він, стараючись не виявляти свого заклопотання.

129

— Але ж льублііу тіба?! — уперто й з натиском сказала знов те саме Зоя.

Професор був ні в сих ні в тих.

— Ну, коли хочеш, і по-турецьки скажу: Бен сені се-верім...

Лаговський не міг нічого второпати: де тут кінчається граматика, де починається жарт! А вже ж подумати, щоб Зоя могла йому говорити оце серйозно, а не на жарт, цього він навіть і на думку не припускав. В усякім разі цей жарт нервував його. Він сперся на лікті і затулив обличчя руками.

— Чуєш, по-турецькому кажу, а не по-московському і не по-арабському: я люблю тебе, бо ти мене любиш іще більше, — сказала Зоя трохи поважніш, але все ще весело.

Лаговський не вірив і мав на те свої рації. Щоправда, коли б він, наприклад, Костянтинові або комусь із європейців був дослівно переложив те турецьке Зоїне речення «люблю тебе», то європеєць міг би хіба здивуватися, чого це професор не хоче ще вірити своїй дамі: адже слова ти, тебе вказують для європейця на інтимність. Та діло в тім, що Лаговський і Зоя, говорячи досі по-турецьки, були таким способом між собою на ти вже давно, з найпершого дня своєї зустрічі; ба в турецькій розмові вони й не могли говорити інакше, як на ти, бо анатолійські турки й греки не кажуть до єдиної людини ви (сіз), тільки ти (сен). Таке саме ти Зоя казала турецькою мовою і до всіх молодих Шмідтів, тільки що Лаговський, одбуваючи роль товмача, мусив перекладати її турецьке ти через російське вы. Так, очевидячки, й тепер ота завсідня Зоїна балачка на ти не могла ще йому нічогісінько собою виявити; і він, держачи обличчя затулене, не розумів, як він має приймати останні Зоїні слова.

— Невже ж ти мене не любиш? — смутно прошептала Зоя, міняючи тон.

Професор одтулив обличчя і підвів очі. Зоя знов осміхалася й ласкала його своїм чарівним поглядом. Лаговський притяг до себе її руку і міцно поцілував.

Та десь зарипіли двері в однім із сусідніх покоїв, і зачулося тупотіння. То йшли Костянтин з Аполлоном. Професор швидше випустив руку своєї вчениці і споважнів. Зоя перестріла їх, як і завсіди, жартом:

— А оце я сьогодні допиталася в пана Андрія, — каліченою францужчиною силувалася виговоритись вона. — Питала, чому мене ненавидить... Сказав, що любитиме.

І вона зареготалася, так само як і Шмідти.

«Вона зо мною шуткувала, а не щиро казала! — подумав «пан Андрій». — А я вже був повірив!..» Але, маючи вийти з покою, він на мент оглянувсь і підхопив бистрий погляд Зо-їн, кинутий наздогін йому. В тім погляді прочитав він тужливу ласку.

«Любить!» — подумав він, виходячи, і ніжна радість розлилася по всій його істоті.