Розділ «ТУАПСЕ»

Може бути, що тут, у цім вірші, мова йде про якийсь покинутий або збіднілий «брачный чертог», доЛархх;, де стоїть

цілий ряд полинялих ліжок, що на них одбувшійся «оргіа-стичні втіхи»... Це я промовляю знов щиро декадентським стилем, бо в декадентів терміни: «оргіазм», «оргіастичний» — одні з найбільш улюблених...

Гучний регіт був йому відповіддю. Костянтин, забувши, що він уже не малесенький хлопчик-пустунчик, а дорослий студент, з пустотливим театрально вданим трагізмом здушив професора за горло, ніби хотів помститися за поругану декадентську поезію. А в Володимира тим часом перебігла думка: «Про які полинялі постелі з оргіастичними фантазіями казав він? Чи не про доми розпусти?.. Невже й він хоче кидати камінці в мій город?»

— Тая поезія, що ми склали, нехай зветься «Саргіссіо», — сказав потім Лаговський. — Але в мене з’явилася ще одна, може, й дуже щаслива думка. Складімо якусь довшу річ, вже не коротенький якийсь віршик, але справжню амеопу без музору.

— Яку «амеопу без музору»?! — здивувалися всі.

— Адже кажуть, що поміж іншими декадентськими літературними штучками є й така, щоб читати слова навиворіт і добуватися таким способом містичного розуміння... Кажуть, що замість «ум» можна по-декадентському вимовляти «му-у-у-у!»... замість «розум» — «музор», замість «поема» — «амеопа»...

— Ах, пам’ятаю! — розсміявся Костянтин. — Поміж іншими глумами, які сиплються на голову декадентам, один вуличний критик пустив і оце bon-mot1 про «му-у-у» та про всякі «амеопи без музору»... Ну, що ж! Коли хочете, складімо ще й «амеопу без музору»... Коли декадент по-нігілістичному сам глузує з себе, то і це виходить непогане декадентство.

— Тільки не забуваймо, — докинув Аполлон, — що для більшої декадентської колоритності варто буде встромляти в вірші геть усякі незрозумілі ботанічні та зоологічні назви... Бо в декадентів на це мода.

За чверть години вони втрьох, таким самим спільним способом, зовсім легесенько виготували аж п’ять довгих строф; в одній строфі вони, для більшої таємничості, нав-

мисне не склали одного рядка, а проминули його так, неза-туленою лакуною. Аполлон, що був основніший і акуратніший од усіх, забажав цим разом іще й на папері записувати все те, що вони накомпонують, бо йому цікаво було мати перед очима «амеопу» в повній цілості. Скоро довели вони тую «амеопу» до краю, Аполлон за своїм записом голосно прочитав усі строфи підряд, додавши од себе свій медичний заголовок:

ДІАРРЕЯ

(Лмеопа без музору)

Синие трупы откормленных свиней Бродят в моей голове...

Мрак непроглядный таинственных скиний,

Точно глаза у подводных актиний,

Тихо скользит в ядовитой траве...

Длинные склизкие руки кальмаров Тянутся, словно слюна...

О, эти руки! То руки кошмаров,

Бледных, как тени глухих лупанаров...

Их озаряет луна.