Розділ «ТУАПСЕ»

99

Лаговський запротестував. Зав’язалася довга спірка про те, як розуміти декадентство, та чому, приміром, Гейне не є декадент. Спорилися здебільша Лаговський та Костянтин удвох, а Володимир і Аполлон більше мовчали та слухали — от хіба іноді тверезий, розсудливий медик Аполлон докидав свої колючі, насмішливі коментарі на Костянтинову декадентську оборону, пособляючи таким чином Лаговсь-кому.

— Знаєте що? — надумався нарешті Лаговський до одного жарту. — Що декадентство не є поважне мистецтво, а є попросту дурниця й шарлатанство, се легко буде показати чисто емпірично, всім навіч. Адже декадентські вірші легесенько може написати будь-хто: кожен охочий і кожної хвилини, аби схотів... і на тему, на яку хочете — ну, приміром скажемо, на таку тему, як

Отложные абрикосы на эмалевой стене...

А для проби давайте сами зробімо отут декадентське «радение» та й складімо якусь декадентську поезію... Я нехай придумаю перший рядок... тоді ви, Аполлоне, швидше, не гаючись, придумайте якийся другий рядок, але не задумуйтесь! Кажіть вірш, який скоріше прийде в голову, байдуже, якого він буде змісту, аби формально виходив римований вірш!.. Тоді знов ви, Костянтине, не гайтесь, а складіть нашвидкуруч третій рядок, знов-таки не дбаючи про зміст і про логічність... тільки аби не задумуватись і не баритися, а казати вірш швидше і аби виходило під риму... А ви, Володимире, так само закінчите строфу.

Костянтинові з Аполлоном тая жартівлива гадка сподобалася. Тільки Володимир з холодною іронією одрік, що він не візьме участі в забаві:

— Бо я не поет: краще сидітиму простим свідком та й послухаю поетів, — вимовив він крізь зуби.

— Ну, музо! Приходь! «Кое странное пианство к пению мой глас бодрит?» — з комічним пафосом проголосив Лаговський архаїчне, псевдокласичне «стишилище» Тредьяковського, вдаючи, ніби на нього надходить од музи натхнення. — «Ну же, музо! Ну же, ну!..» — знов казав він за Тредьяковським...

Побледневшее дыханье... — урочисто одкрив він нарешті їхнє «радение».

Умирающей волны,—

підхопив Аполлон, студент лікар, що готувався до спеціальності — гоїти тих, хто вмирає.

Затаенного страданья Не приснившиеся сны, —

з великою веселістю швиденько докинув Костянтин. — А справді, добре виходить! — зареготався він.— Та й зовсім по-нашому, по-декадентському... Ну, тепер складаймо другу строфу, тільки перший рядок подам уже я, а не ви, щоб тон був мій. Ану: до-мі-соль-до-соль-мі-до! Ану:

Туберозы, иммортели... —

вимовив він,

...Замерзают — и поют, —

не задумуючись, хоробро підхопив і одрубав Аполлон.

...Полинявшие пастели Из фантазий что-то вьют, —

бистро докінчив строфу Лаговський. — Панове, — додав він, — ви зверніть увагу на той аж геніальний декадентський тур, який устругнув я... «Пастели», що пишеться з а,— це має бути малюнок, зроблений пастельними фарбами, pastello da pittori, — і ви, запевне, так і зрозуміли оцей мій вірш. Тільки ж не забувайте, що єсть російське слово «постели»... себто тії «ліжка», що на них сплять люди... Те слово пишеться з о, тільки ж повинно вимовлятися за законами російської фонетики достоту так само, як і слово «пастели», що пишеться з а. В такім разі наша поезія, в нашім уснім виголошуванні, набирає особливого, потайного, містичного настрою:

Полинявшие постели Из фантазий что-то вьют.