Розділ «Частина V»

– Ти коли-небудь торкав статую, Харрі? Це не передати словами. Шкіра мертвої людини не тепла, але й не зовсім холодна.

Віллі погладив синій матрац.

Відчуття дискомфорту скувало Харрі холодом. Наче йому зробили ін’єкцію крижаної води. Коли він заговорив, слова давалися йому важко.

– Тобі більше нічого сказати?

Віллі витягнувся в ліжку:

– Дивні запитання ти ставиш, Харрі. Я закінчив свою історію, а де твої докази?

Він простягнув руку й узяв щось із нічного столика. Предмет сяйнув металевим блиском, і Харрі завмер. Віллі підняв його вище. Наручний годинник.

– Вже пізно, Харрі. Думаю, візит пора закінчувати. Нічого, що вона так і не з’явилася з душу до твого відходу?

Харрі продовжував сидіти.

– Знайти злочинця – тільки половина обіцянки, яку ти взяв із мене, Віллі, – сказав він. – Інша половина – що я мушу покарати його. Суворо. Мені здається, ти просив від щирого серця. Адже десь у глибині душі ти жадаєш покарання, хіба ні?

– Час Фрейда вже минув, Харрі. Як і твій, утім.

– Так тобі не хочеться послухати докази?

Віллі з явним роздратуванням зітхнув:

– Якщо після цього ти підеш, прошу.

– Мені слід було про все здогадатися, коли палець Лісбет із перснем надійшов поштою. Середній палець лівої руки. Vena amoris. Злочинець повідомив, чиєї любові хотів би домогтися. Парадокс, але саме палець на тебе і вказав.

– Вказав?

– Вірніше, екскременти, знайдені під нігтем.

– З моєю кров’ю. Еге ж. Це стара новина, Харрі, і я вже пояснював, що нам подобалось…

– Так-так. Коли ми про це дізнались, екскременти більше не досліджували. Однаково там не знайдеш нічого цікавого. Шлях від ротової порожнини до прямої кишки займає від дванадцяти до двадцяти чотирьох годин, і за цей час шлунок і кишківник перетворюють їжу на невизначені біологічні відходи. Навіть під мікроскопом складно розпізнати, що людина їла. Але дещо все-таки проходить через травний тракт цілим і неушкодженим, а саме насіння…

– Харрі, можна зробити лекцію коротшою?