Розділ «Частина V»

Він чекав її біля входу в квартиру з келихом у руці.

– Ти зробила, як я просив? Нікому не сказала, що їдеш сюди? – запитав він.

– Та ти що, з глузду з’їхав? – Вона закотила очі.

– Можливо. – Він розчинив двері. – Заходь, познайомишся з Галатеєю.

Вона розсміялася, хоч і не зрозуміла, про що він. Розсміялася, хоч і відчула, що ось-ось станеться щось жахливе.

Харрі припаркувався трохи нижче по Марквейєн, заглушив мотор і вийшов із машини. Прикурив сигарету і подивився навкруги. Людей на вулицях не було, здавалося, всі поховалися по будинках. Безневинні білосніжні хмаринки встигли перетворитися на хмари й укрити небо свинцево-синьою ковдрою.

Він пройшов повз стіни, прикрашені графіті, й зупинився біля вхідних дверей. Відкинув сигарету, від якої залишився тільки фільтр, і подзвонив. Від цієї жари у нього пітніли долоні. Чи від страху? Він подивився на годинник і відмітив час.

– Слухаю, – відповів знервований голос із домофона.

– Добрий вечір, це Харрі Холе.

Немає відповіді.

– З поліції, – додав він.

– Звичайно. Вибачте, не про те думки були. Заходьте.

Двері відчинились, і Харрі почав підніматися по довгих, нескінченних сходах.

Обидві хазяйки зустрічали його біля входу в квартиру.

– Бррр… – зіщулилася Рута. – Ось-ось почнеться.

Харрі зупинився перед ними на сходовій клітці.

– Дощ, – пояснила «Трондхеймський орел».

– Ах, так… – Харрі обтер долоні об брюки.

– Чим мож-п-могти, Холе?

– Допоможіть спіймати велокур’єра-маніяка, – сказав Харрі.