Розділ «Частина V»

– Дуже приємно, – сказав він.

– І мені, – відгукнулась Олауг, сподіваючись, що в напівтемряві не видно її сліз.

Тойя Харанг не помічала запаху, поки вони не виїхали на Йосефінес-гате.

Вона з підозрою поглянула на таксиста. Смаглявий, але все-таки не негр, інакше б вона не ризикнула сісти в машину – справа тут не в расизмі, а в статистиці.

Тоді звідки цей запах?

Вона помітила, що шофер поглядає на неї в дзеркало. Може, вона одягнулася надто зухвало: занадто глибокий виріз чи коротка спідниця? У неї промайнула інша думка – куди приємніша. Може, він упізнав її, тому що читав сьогоднішні газети, де на фотографіях була вона, Тойя Харанг. «Спадкоємиця музичного трону», – писали газети. Щоправда, в «Дагбладет» її назвали «чарівно-незграбною» і заявили, що вона правдоподібніше зіграла квіткарку Елізу, ніж світську пані, на яку її перетворив професор Хіггінс. Але всі критики сходилися в одному: танцювала і співала вона незрівнянно. Ось. Що б на це сказала Лісбет?

– На свято? – запитав таксист.

– Певною мірою, – відповіла Тойя.

«Свято для двох», – подумала вона. – Свято для Венери і… як там його? Ну, друге ім’я?… Ну, гаразд, зате Венера – це вона. Вчора, коли вони відзначали прем’єру, він підійшов до неї, прошепотів на вушко, що він давно її таємний прихильник, і запросив до себе додому на сьогоднішній вечір. Він навіть не старався приховати свої наміри, і їй би слід було відмовити. Категорично і рішуче.

– Напевно, буде весело, – з відтінком заздрості мовив таксист.

Категорично відмовити. Вона досі пам’ятала запах сіна і силосу, бачила перед собою смужки світла на засипаній соломою підлозі комори та пряжку батьківського ременя, яким їй намагалися втовкмачити правила поведінки. Категорично відмовити. Вона не забула, як потім на кухні мати гладила її по голові й запитувала, чому Тойя не може бути, як Лісбет, – слухняною розумницею. Одного дня Тойя вирвалась і закричала, що вона така, яка є, і, напевно, набралася цього у батька, вона бачила, чим вони з Лісбет займаються в сараї, хіба мама цього не знала? Тойя побачила, як змінилося мамине обличчя: не тому, що мати повірила, а тому, що дочка тепер ні перед чим не зупиниться, щоб зробити їм боляче. Тоді Тойя завищала, що всіх їх ненавидить. Із кімнати з газетою в руці вийшов батько. По їх обличчях Тойя бачила: вони розуміють, що ось тепер вона не бреше.

Цікаво, а зараз, коли всі залишилися там, далеко, вона, як і раніше, їх ненавидить? Цього Тойя не знала. І їде вона туди зовсім не з ненависті до правильних батьків або сестри, ні, погодилася просто заради розваги. І ще тому, що відмовитися від такої пропозиції було просто неможливо.

Вона дала таксистові двісті крон і всміхнулася, відмовившись узяти здачу. Незважаючи на запах у машині. Тільки коли таксі поїхало, до неї дійшло, чому шофер так на неї дивився. Пахло не від нього, а від неї.

– Прокляття!

Вона чиркнула ковбойським чоботом по краю тротуару – там з’явилася коричнева смужка. Вона пошукала очима калюжу, але їх в Осло не було вже тижнів п’ять. Махнувши на все рукою, вона підійшла до дверей і подзвонила.

– Слухаю?

– Це Венера, – муркнула вона і подумки всміхнулася.

– А це Пігмаліон, – відповів голос.

Ось, точно!

Домофон на вхідних дверях забурчав. Тойя на секунду забарилась – остання можливість до відступу. Вона рішуче відкинула волосся назад і відчинила двері.