Розділ «Частина І»

Харрі затримав подих і зібрався з силами. Це був Б’ярне Мьоллер.

– О Господи, Харрі!

– О Господи, шефе!

– Знаєш, який у тебе вигляд?

Харрі дістав ключі й відповів питанням на питання:

– Ви вважаєте, я не в кращій формі?

– Тебе ж попросили допомогти нам із розслідуванням на вихідних! А від тебе ні слуху ні духу. І на роботу сьогодні не вийшов.

– Проспав, шефе. Це, до речі, не так далеко від істини, як ви думаєте.

– Може, і попередні чотири тижні ти теж проспав? До того, як я тебе видзвонив минулої п’ятниці?

– Ну, вже наступного тижня туман розсіявся. Я подзвонив на роботу, але мені сказали, що я значусь у відпустці. Гадаю, це ваших рук справа.

Харрі почав підніматися по сходах, за ним по п’ятах ішов начальник.

– Мені довелося, – простогнав Мьоллер, знову хапаючись за живіт. – Чотири тижні, Харрі!

– Гм… Наносекунда за вселенськими масштабами.

– І ні єдиного слова про те, де ти пропадаєш!

Харрі не без зусиль уставив ключ у замок:

– Зараз почуєте.

– Що саме?

– Єдине слово про те, де я пропадаю. Тут. – Харрі розкрив двері квартири, і їх обдало кислувато-солодкуватим смородом старого сміття, пива та сигаретних недокурків. – Вам було б легше, якби ви це знали?

Він увійшов всередину. Мьоллер і тут рушив за ним, хоча і не без вагань.

– Можете не роззуватися, шефе! – крикнув Харрі з кухні.