Розділ «Частина І»

– Один співробітник, який був на місці злочину, погрожував написати на тебе рапорт. Говорить, ти був п’яний, коли прийшов.

– Чому погрожував, а не погрожує?

– Я відрадив. Ти був п’яний, Харрі?

– Звичайно, ні, шефе.

– Ти точно впевнений у тому, що зараз говориш, Харрі?

– А ви точно впевнені в тому, що хочете це знати?

Мьоллер незадоволено зітхнув у слухавку:

– Харрі, так далі тривати не може. Я змушений вжити заходів.

– Добре. Спершу усуньте мене від цієї справи.

– Що?

– Ви все прекрасно розчули. Я з цією свинею працювати не буду. Знайдіть іншого.

– У нас не вистачає людей, щоб…

– Тоді звільняйте. Мені начхати.

Харрі поклав телефон у внутрішню кишеню. Він чув, як голос Мьоллера тремтить і б’ється об грудну клітку, навіть приємно. Допивши пиво, Харрі встав і похитуючись вийшов назустріч теплому літньому вечору. Третє таксі, яке він окликнув на Уллеволсвейєн, зупинилося.

– Хольменколлвейєн, – сказав Харрі й відкинув спітнілу голову на прохолодну спинку шкіряного сидіння.

По дорозі він дивився в заднє вікно, спостерігаючи, як у блідо-голубому небі крутяться у пошуках їжі ластівки. В повітрі якраз з’явилася мошва. Саме час для ластівок, аби підкріпитися, з цієї миті й до заходу сонця.

Таксі зупинилося біля великого і трохи похмурого дерев’яного будинку.

– Під’їхати до ґанку? – запитав водій.

– Ні, постоїмо тут, – сказав Харрі.

Він подивився на будинок. Йому здалося, що у вікні він помітив Ракель. Олегу, напевно, скоро пора в ліжко. Уперше з моменту суперечки Харрі приїхав сюди. На душі скребло…